06/16/2024
Зоряні Війни Зака Снайдера (Бунтівний Місяць)
Вас може це здивувати, з огляду на мої минулі відгуки на творчість режисера Зака Снайдера, але я досить гаряче чекав його нової стрічки “Бунтівний Місяць”. Якщо ви не в темі, то “Бунтівний Місяць” це новий суперблокбастер від Нетфлікса, який вийшов ще наприкінці Грудня 2023-го року. І Зак Снайдер не приховував того факта, що цей фільм був зроблений з відхиленого пітчу для фільму у всесвіті “Зоряних Війн”. Тобто, Снайдер придумав цю ідею “Семи самураїв” у фантастичному сеттінгу і коли Дісней придбав “Зоряні Війни” ще в 2012-му році, Зак запітчив цю ідею їм як потенційний майбутній фільм і Дісней наче були не зацікавлені. Після чого Зак переробив ідею у власну оригінальну Інтелектуальну Власність та запітчив кільком іншим студіям як одразу цілий франчайз і найбільш зацікавленими виявилися саме Нетфлікс.
Чому все це є важливим? Тому, що саме так колись почали життя і оригінальні “Зоряні Війни” Джорджа Лукаса.
Стариган Лукас ще підлітком був величезним фанатом коміксів та серіалів про Флеша Гордона і його мрією було зробити величезний фільм кіно-адаптацію пригод улюбленого героя. Тож він пішов до того, кому на той момент належали права на потенційну адаптацію “Флеша Гордона” — італійського продюсера Діно де Лаурентіса (ви маєте його пам’ятати з моєї статті про Дюну Ходоровського). Діно був не зацікавлений у проекті. Джордж Лукас тоді наче вже мав величезні плани на цілий франчайз. Він наче ходив пітчити проект у компанії з Френсісом Копполою і той його тоді підбадьорював після зустрічі “ну, друже, не засмучуйся. Почекаєш трохи, може той Діно ще передумає”. На що Лукас відповів “Ай, до біса його. Напишу та зніму все своє”. І так народилися “Зоряні Війни”.
Я б закінчив цю оповідь тут, але варто зауважити скільки разів ще за “Флеша Гордона” тоді ледь не взявся якийсь інший легендарний режисер. Ще до появи Лукаса, де Лаурентіс довгий час хотів, щоб йому цей фільм зняв не аби хто, а сам Федеріко Феліні. І той наче був навіть зацікавлений, але врешт-решт так і нічого не зробив для Діно. Після зустрічі з Лукасом, Діно найняв Ніколаса Роега, автора “Людини, яка впала на Землю”, бути режисером та сценаристом стрічки. Роег навіть був великим фанатом оригінальних коміксів про Гордона та пропрацював над сценарієм десь рік, але фінальна версія Діно не сподобалася, тож і вони розійшлися. А тепер найбожевільніша частина: Діно далі думав найняти на позицію режисера стрічки найкращого режисера живого кіно усіх часів — Серджіо Леоне. Але цього разу Леоне відмовився, бо вважав сценарій, який був на руках Діно був не вірним оригінальним коміксам. Так, уявіть собі, чомусь серед фанатів цих старих коміксів про Флеша Гордона були декілька найкращих кінорежисерів усіх часів. І знаєте, я дуже поважаю Діно де Лаурентіса за його величезний внесок в світ кіно, але той факт, що він спочатку не побачив потенціалу у Зоряних Війнах, а потім не домовився з найкращим режисером усіх часів, все це — несві́тська ганьба́ на його репутації, як продюсера. Ну окей, він трошки все ж спокутував свою провину, коли знайшов врешті решт для “Флеша Гордона” британського режисера Майка Ходжеса і той йому зняв досить непоганий фантастичний пригодницький фільм. Хоча цей фільм вже був зроблений із наміром зіграти на неймовірний популярності “Зоряних Війн”, які вже встигли стати на той момент найприбутковішою стрічкою усіх часів, і я майже впевнений, що “просто хорошим” фільмом Діно був цього разу не задоволений.
Коротше кажучи, так, я чогось очікував, що відмова Снайдерові приведе нас до цікавого результату. Я не думав, що він зробить аж революцію у кіно масштабів оригінальних “Зоряних Війн”, але я чекав принаймні чогось цікавого. В світі і так замало оригінальних космоопер, тож я був дуже радий появі цієї та ще й від одного з найвпливовіших режисерів наших часів. Все наче виглядало добре. Каст був цікавим, в кіна був великий бюджет. Трейлери виглядали непогано. Хоча так, мене крінжануло, коли в головному трейлері вони використали епічний кавер “Children of the Revolution” гурту T-Rex. От серьезно, Зак? Ти назвав свій фільм “Rebel Moon”, у тебе була можливість обрати майже будь-яку відому пісню для трейлера і ти вирішив чомусь обрати не “Rebel Girl” гурту Bikini Kill?
І тут я мушу сказати, що мої надії не були виправдані. Я подивився “Бунтівний місяць” ще коли той вийшов, але вирішив його вже не включати до свого великого рейтингу фільмів 2023-го року. Частково тому, що я вже почав писати цей текст і було запізно, але частково ще й тому, що це, бляха, якось ідеально відображало усю сутність стрічки: вона навіть не варта була згадки.
Мені навіть хотілося назвати цей текст “Мені нема чого сказати про Бунтівний місяць”, але ви вже бачите, скільки тексту я тут написав, тож знаєте, що ця назва не була би правдивою.
1. Один-єдиний хороший момент
Але перед тим, як ми почнемо розносити цей фільм, давайте все ж поговоримо про одну річ, яку він робить добре. Отже, загальний преміс “Бунтівного місяця” трохи відрізняється від “Семи Самураїв”. Замість звичайних бандюків у нас тут в ролі антагоністів виступає Материнський Світ — тоталітарна фашистська імперія. По суті це Імперіум з Вархаммера 40 000. І от вони прилітають до маленької фермерської планети Велдт та їх генерал Ноублі каже: “все, ви тепер частина нашої імперії, давайте нам увесь свій врожай через десять місяців, а самі як хочете викручуйся”. Як демонстрацію своїх намірів, вони також вбивають голову селища в усіх на очах. Після чого вони звалюють, залишаючи по собі лише малий загін солдатів із роботом.
Селяни від цієї ситуації в повному ахуї, м’яко кажучи. Тобто, мало того що вони тепер під контролем жорстокої імперії, з них тепер вимагають стільки зерна, скільки вони навіть у дуже вдалий сезон не здобувають. А якщо здобудуть, то що далі? Помирати самим з голоду? І покластися в цій ситуації нема на кого. Ніякого авторитету поряд окрім того самого Материнського Світу немає. І тут у деяких селян вмикається повне відхилення страшної реальності та вони починають казати “Агов, в нас були важкі часи. Ми тоді прорвалися, прорвемося і зараз! Цей Імперіум, вони ж теж люди, вони мають розуміти ситуацію, вони не будуть до нас жорстокими без причини. Якщо вони побачать, що ми стараємося і з нас є користь, то нас пожаліють!”. Інший селянин підхоплює “так! Ми просто попрацюємо дуже дуже тяжко і все буде добре!”. А потім третій селянин ще й дістає газету і каже “Ось, дивіться! Тут в статті написано “Материнський Світ ніколи ні на кого не нападатиме”. Автор якийсь Мершхаймер. Наче розумна людина!”.
І от серед селян є наша протагоністка, Кора (Софія Бутелла). Кора в минулому була елітною офіцеркою власне цього самого Материнського Світу, але в якийсь момент зап’ятисотилася. Її планету ще в дитинстві на її очах знищили сили Материнського Світу, вона після цього працювала на них багато років, допомагала їм завойовувати та знищувати нові світи. Коли кораблі цих покидьків лише з’являються на орбіті, голова селища питає її “Як думаєш, чого вони хочуть?”, у відповідь на що Кора з очима повними відчаю каже “Вони хочуть геть усе”. Тож коли вона чує всю цю маячню з боку інших фермерів, вона одразу розуміє, що справа лайно, та треба звалювати звідси якомога швидше.
І знаєте, що? Ось цей момент, де ці герої опиняються перед лицем такої безглуздої та жорстокої речі як колоніальна імперія, яка просто хоче їх розчавити — це автори стрічки відтворили дуже добре. Я просто якось не міг не співчувати тут героям, бо я пройшов через ці стадії ще на початку 2022-го року, на початку вторгнення. Я зміг відчути себе в чоботах тих наївних селян з Велдта. Я теж спочатку сподівався, попри всі факти, що вторгнення не буде. Потім, коли воно почалося, я сподівався, що принаймні воно буде коротке і “все буде не так погано”, ну тобто не буде особливої боротьби, вони не стрілятимуть по цивільних, аж раптом стали з’являтися новини що всі ці речі вже відбуваються. Ну ок, може хоча б вони не почнуть бомбити наші міста, а от фіг там, вони почали робити і це. Добре, ну принаймні може хоч можна сподіватися на те, що війна не торкнеться мене особисто і моє місто не почнуть бомбити. І ця надія теж померла одного дня, коли о четвертій ранку ми прокинулися від того, що в двох кілометрах від нас обстрілювали якийсь об’єкт і в нас від цього тряслися всі стіни та підлога. Це був момент коли в мені померла остання іскра надії. Раптом я зрозумів що нас хочуть і можуть убити просто так, і це може статися у будь-який момент, і з цим нічого не поробиш. Це усвідомлення настільки страшне, що мозок продовжує жерти копіум та вигадувати причини чому цього не станеться. Я і досі чую від знайомих якісь зовсім божевільні речі про те, що по Дніпру не стрілятимуть, бо є якісь домовленості, що не можуть стрілять по тому єврейському центру що у нас є в місті. А коли по нас реально стріляють, ой, то лише помилка системи наведення і не більше!
Тож так, я хочу трошки тут поаплодувати авторам стрічки. Цей момент відтворений був з настільки чудовим розумінням людської психології, що мені аж не віриться, що це зробив саме Зак Снайдер. Зазвичай він такі речі не дуже вміє відтворювати. Поки все це відбувалося, я хотів вірити, що може ми з “Бунтівним місяцем” ще поладнаємо. Аж раптом фільм вбив цю надію наступною сценою: Кора збирає свої речі та йде собі з селища, аж раптом солдати вирішують згвалтувати місцеву дівчину, що змушує Кору прийти, повбивати їх усіх та почати будувати план щодо того, як саме захистити селище від Материнського Світу.
Якщо вам сподобався цей текст, будь-ласка, приєднайтеся до збору для Житомирської обласної лікарні: https://send.monobank.ua/jar/91opTk7JwR
2. Власне, критика
“Бунтівний місяць” майже весь розвалюється з моменту, коли Кора входить до хліву.
Серед гарнізону солдатів є один юнак, якому не подобаються дії решти і він трошки допомагає Корі повбивати своїх побратимів, і одразу ж після цього він зникає зі стрічки і не матеріалізується аж до другого фільму. Ні, я серьйозно. Кіно витрачає досить багато часу на те, щоб засетапити цього юнака та показати, що він не така сволота як решта цих солдат. Я вже очікував, що він буде важливим персонажем та допомагатиме Корі з її квестом, але ні. Він виходить з хліву та ми його більше не бачимо до другої частини.
Я тут трохи поцуплю думку, яку я почув у цьому відео-есеї від Pentex Productions, і скажу що мені дуже не сподобалася ідея використати ґвалт як мотиватор для Кори. Це, до речі, дивний бзік з майже усіма фільмами Зака Снайдера: він дуже часто використовує сексуальне насильство, щоб якось мотивувати героїв. В випадку “Бунтівного Місяця” він використовує його, щоб повністю змінити мотивацію героїні. Лайново те, що це якось відбирає в Кори її волю як персонажа. Кора збиралася тікати, поки не побачила це. Вона знає, на що здатен Материнський Світ і каже відверто що битися з ними — самогубство. Але зґвалтування це щось настільки погане, що Кора просто не може не втрутитися. Це робить Кору менш цікавим персонажем, бо нічого в її поглядах не змінилося. Просто ось вона вже встряла в цей конфлікт вбивши гарнізон солдат, тож тепер лишається лише битися. Це якось фігово. Здається, цей сюжетний хід тут лише тому, що типова кіношна структура вимагає, щоб героїня спочатку відмовилася від поклику до пригод.
Далі починається сам процес рекрутингу бійців для самогубної місії. Процес вийшов так собі. Кора стрибає від однієї планети до іншої, фантастичні пейзажі змінюються, але нічого цікавого у них не відбувається. Це вторинні сцени та міні-сюжети, які ми багато разів бачили в кращих фільмах. Навіть видовищ тут ніяких особливих нема, тільки фантастичні пейзажі настільки банальні що їх міг би зробити Midjourney.
В більшості випадків Корі навіть не потрібно переконувати когось допомогти їй. Так вже сталося, що наші герої вже скоріше за все ненавидять Материнський Світ та вони не зайняті нічим важливим, тож не проти піти за Корою. В більшості випадків вони навіть не розмовляють з нею. Є винятки, як наприклад славетний Генерал Тіт, котрий наче є головним елементом майбутньої команди, бо Кора від початку шукає саме його і всі кажуть що він має досвід боротьби з Материнським Світом. Отже, Кора знаходить Тіта в якомусь колизеї, де він постійно або синячить або б’ється. Він не хоче до зграї Кори, бо каже що шукає лише смерті. На що Кора йому говорить “А може тоді краще померти мстячись Материнському Світу за все що він тобі зробив?”. І Тіт на неї дивиться так наче це йому ніколи не спадало на думку.
Я хочу поговорити трохи про вторинність як об’єкт критики. В моїх текстах часто з’являються слова типу “ми бачили цей сюжет мільйон разів” або щось в такому дусі. І звичайно, це може спровокувати питання: чому тобі так важлива оригінальність? Ніщо в світі не є на 100% оригінальним, тож чому я так часто використовую неоригінальність як критику.
Ви праві і я визнаю, що часто спираюся на таке от спрощення щоб донести свою думку. Але я хочу скористатися нагодою, щоб дещо пояснити.
Отже є дуже відома цитата “хороші митці копіюють, а великі — крадуть”. Цю цитати використовують щоб виправдати певну неоригінальність якогось твору. Але залишається питання: чому одні твори ми критикуємо за вторинність, а іншим прощаваемо неоригінальні сюжетні ходи. Я б наприклад не назвав сюжет нових “Підземель і Драконів” нейомвірно свіжим та оригінальним, але чомусь той сюжет мені цікаво дивитись, у той час як “Бунтівний місяць” викликає лише нудьгу.
Колись я чув пояснення, що великі митці все одно створюють щось свіже та самобитне із того, що вони вкрали. Але у мене є претензія до цього пояснення: якщо воно правдиве, то майже будь-який твір стане кращим коли його поглинатиме глядач, не знайомий з джерелом крадіжки. Тобто, якщо ви не бачили ані “Сім самураїв”, ані усіх його римейків, то “Бунтівний Місяць” має здаватися шедевром. Але ж це не так. “Бунтівний Місяць” є поганим сам по собі, без усіляких порівнянь. Давайте будемо відверті: більшість людей скоріше за все не дивилися “Сім Самураїв”, але ж “Бунтівний Місяць” від цього великим хітом чомусь не став.
Я вважаю, що справа в іншому. Щоб бути цікавим митцем треба мати різноманітну медіа-дієту. Треба знайти, так би мовити, самого себе та свій унікальний набір улюблених фільмів, та й взагалі варто не зупинятися на фільмах, а також читати книжки, комікси, слухати музику, грати в ігри та й загалом просто жити. І дуже важливо не обмежувати себе лише тим, що є популярним або ж якісним. “Зоряні Війни” ідеальна демонстрація цього. Лукаса надихали багато речей, зокрема старий серіал про Флеша Гордона, книжки Кембпелла про мітологію, фільми Куросави. “Зоряні Війни” дуже добре відображають Лукаса як митця та його коло інтересів. Він поєднував високе і низьке мистецтво. І варто нагадати, що хоча “Зоряні Війни” зараз є всесвітньо визнаним титаном поп-культури, свого часу мало хто помічав потенціал твору Лукаса. Більшість інших кіноробів-приятелей Лукаса просто не розуміли, що він намагався створити. Теж саме можна сказати про старигана Куросаву, який свого часу зробив дві екранізації американських нуар детективів, на адаптацію одного з яких він навіть не здобував прав! Плюс його адаптації Шекспіра або ж, перепрошую, російської літератури.
Коли я дивлюся “Бунтівний Місяць”, мені починає здаватися, що Зак Снайдер — нудна людина. В нього дуже обмежена палітра, він не може створити щось унікальне. Його найкращі твори це ті, де він адаптував історії інших. Іноді аж надто скрупульозно. Снайдер справляє враження людини, яка поглинає лише найпопулярніші медіа твори. Дивитися лише кіно з усіляких “топ 250 IMDB”, грає лише в мегапопулярні ігри типу God of War. Його джерела натхнення просто неймовірно очевидні. А що трапляється, коли ти лише копіюєш усе популярне? Ти ненавмисно нагадуєш глядачеві, що все це він вже бачив десь, і воно там було краще. І я не кажу лише про те, що “Бунтівний Місяць” мавпує “Сім Самураїв” та “Зоряні Війни”. Ні, все набагато гірше. Зак навіть копіює “Аватара” Джеймса Кемерона у сцені з гріфоном. Копіювати найприбутковіший фільм усіх часів, а до того ж фільм, який також часто критикують за неоригінальність його сюжету — це якось дуже нікчемно.
Я вирішив з цікавості дізнатися, які твори Зак Снайдер сам називає свого джерелами натхнення, і це лише підтвердило мої здогадки: своїми улюбленими фільмами він назвав “Зоряні Війни”, “Весь цей джаз”, “Ескалібур” та “Блакитний Бархат”. Я не кажу, що якийсь з цих фільмів є поганим вибором (ну, хіба що “Ескалібур”), але це, як би так сказати, дуже ванільний список кіностудента першого курсу. Усе американське, усі фільми є досить відомими, усіх їх люблять критики та академіки. Така сама ситуація з коміксами. Зак Снайдер колись вже сказав, що супергеройські комікси йому здавалися занадто дитячими. Він полюбив “Вартових” саме тому, що це був нарешті комікс не для дітлахів. Зак Снайдер це людина, яка читала лише найпопулярніші, найгучніші комікси. Це людина, яка прочитала “Повернення Темного Лицаря” та вирішила, що тепер знає яким має бути Бетмен. Саме тому його Бетмен вбиває та користується вогнепальною зброєю. Окремий сором це дивитися інтерв’ю із ним, де він намагається описати каст героїв “Бунтівного Місяця”. Він не може нічого сказати про них окрім “він/вона крутий воїн” та “Тарак не носить сорочки”. В цих героях немає нічого цікавого і Снайдер це знає. Йому важливо лише як вони естетично виглядають в його слоу-мо сценах. І знов-таки, важко не згадати тут як Джордж Лукас мав невеличке біо для кожного з другорядних пілотів-повстанців, що штурмували Зірку Смерті.
3. Як це мало бути
Поки я дивився, як Кора стрибає між сценами в пошуках зграї нецікавих персонажів, я почав думати — а як воно було в “Сімох Самураях”? Я бачив класику Куросави лише один раз десь у шкільні роки, і з того часу більше не торкався стрічки. Вона мені тоді сподобалася, але не настільки щоб прям “вау”. Взагалі-то мені більше подобаються пізні фільми Куросави і я трохи хвилювався, що, може, “Сім Самураїв” не витримають випробування часом.
Як виявилося, дарма хвилювався. “Сім Самураїв” і досі рулять зі страшною силою. Зі мною дещо цікаве сталося під час перегляду: в якийсь момент у мене перестали чомусь працювати субтитри. І хоча я знаю лише кілька слів японською, я при цьому все одно розумів, що відбувалося, бо Акіра Куросава — майстер візуального сторітеллінгу. Дозвольте мені трохи побалувати себе невеличким аналізом сцени з фільму.
Отже, в “Сім Самураїв” кілька селян намагаються завербувати самураїв для захисту поселення, приблизно як і в “Бунтівному місяці”. На початку процес йде дуже погано, бо немає самурая який працюватиме лише за їжу і більше нічого. Але в якийсь момент вони зустрічають Камбея Шімаду (Такаші Шімура), старого досвіченого самурая. І ось якою сценою нас знайомлять з Камбеєм:
Якийсь бандит викрав дитину місцевої пари і тримає її в заручниках в домівці. Він нікого не підпускає та погрожує вбити дитину. Камбей — єдиний самурай, який береться розрулити ситуацію. Він вирішує замаскуватися під ченця і для цього він зрізає своє волосся. Це важливий момент, бо в старій Японії волосся було ознакою класу. Круті самураї зазвичай мають волосся загорнуте у хвостик і це називається “сакаякі”. З такою зачіскою було легше носити шолома. Якщо ви дивилися “Синьоокого Самурая” нещодавно, то може пам’ятаєте, як для одного персонажа втрата сакаякі була великим соромом. Ченці ж зазвичай мали лисі голови в Японії. Тож цим актом Камбей фактично позбавляється ознаки воїнського статусу. Тож ми дізнаємося, що заради спасіння дитини він готовий на що завгодно, навіть втратити своє місце в суспільстві. Він також просить дати йому трохи їжі, але, як виявляється, він її просить не для себе, а щоб у нього була можливість підібратися ближче до бандита і дитини: він удає, що прийшов нагодувати дитину.
План Камбея спрацьовує, він вбиває бандита та повертає дитину до вдячних батьків. Мені особливо подобається як Куросава тут знімає сцену насильства. Він дуже довго показує нам як падає та потім лежить нерухомо той бандит. Це робить смерть бандита досить вагомою, але також позбавляє акт насильства свого пафосу. Нас змушують дивитися на тіло бандита та думати “бля, і от воно тепер лежатиме тут, гнитиме, комусь доведеться потім прибирати цей бардак”. Кожна смерть, навіть смерть епізодичного бандита — це невеличка трагедія. У вбивстві мало пафосу, каже нам Куросава.
Але повернемося до решти сцени. Багато людей зібралися подивитися на те як Камбей рятуватиме дитину. Серед цих людей є Кікучіо (Тосіро Міфуне) — ще один самурай, хоча на даному етапі ми ще не знаємо його ім’я. Кікучіо носить із собою величезного меча і має досить суворий вигляд. Спойлер на решту стрічки: насправді Кікучіо не самурай, а лише селянин, який вдає з себе самурая. Ми цього ще не знаємо, але нам вже на це натякають. Коли Камбей розбирається із бандитом, Кікучіо підходить до мертвого тіла злочинця та починає позувати поряд з ним так, наче це він вбив лиходія. Він також хапає меча бандита і тут ми розуміємо, що мабуть він так робить не вперше і його власний меч також йому не належить. Знов-таки, розмір меча знов можна вважати натяком тут на те, ким є Кікучіо насправді. По-перше, він просто компенсує розміром меча за Фрейдом. Але треба зауважити, що такі великі мечі — то зазвичай зброя кінноти. Тож, скоріш за все, Кікучіо поцупив меча у якогось кінного воїна. Він не фіга не шарить в мечах, тож вважає що більше — краще. Звичайну людину він може ще обдурити, але справжні самураї одразу розкусять блеф Кікучіо.
Бачите скільки малих деталей Куросава додає до кожної сцени? Саме тому його кіно досі вивчають в університетах. І від цього мені було ще сумніше бачити “Бунтівний Місяць”. Бо Снайдер не лише не вміє в усі ці маленькі деталі, він ще й забув про серце історії, яку він переказує. Ви помітили, як навіть в такій малій сцені Куросава знаходить час щось нам сказати про класову систему старої Японії, або ж про характери героїв? “Сім Самураїв” це фільм про багато речей, але якби я міг якось підсумувати ключову ідею стрічки, то я б сказав, що це фільм про те, як важко залишатися хорошою людиною в тяжких обставинах. Це не просто фільм про крутих сімох чуваків, які обороняють нещасних селян, це фільм про те, наскільки важким тоді було життя усіх цих селян. Селяни в Куросави рухають сюжет і в них є активні ролі. Саме тому Кікучіо і є серцем стрічки: він селянин, який вдає з себе самурая, людина з обох світів, яка уособлює собою центральний конфлікт.
А що ми маємо в “Бунтівному місяці”? Ну, по-перше він чомусь розбиває одну сцену з Камбеєм на дві. Замість Камбея в нього Кора, яка також отримує характеризацію у сцені, де вона рятує від когось людину. Але Снайдер також відтворює сцену “Камбей рятує дитину” з Немезідою (Пе Ду На), ще одною войовницею зі зграї Кори. Немезида рятує дитину від величезної жінки-павука (Джена Мелоун). Але все, що цікавить Снайдера тут — це екшн. Ми майже нічого не знаємо про Немезіду, і протягом обох стрічок вона майже не розмовляє.
Цікавим моментом в “Сімох Самураях” є драматичне питання: як купка злиденних селян може переконати битися за себе зграю сильних самураїв? Камбей спочатку не погоджується їм допомагати, але передумує, коли дізнається, що селяни хочуть розплатитися із ним своєю їжею. Він відмовляється брати їжу, бо бачить, що це та сама їжа, яку їдять ці селяни. Він погоджується допомагати без винагороди. Цей момент знов-таки характеризує Камбея як хорошу людину: він вирішує допомогти, коли бачить, наскільки все погано в цих селян. Він просто не здатний відвернутися від страждаючих людей. Плюс, саме Камбей далі переконує решту самураїв допомогти цим людям. Більшість самураїв вирішують допомогти лише тому, що вони поважають саме Камбея як людину з досвідом. Кора в “Місяці” чомусь майже не займається цим рекрутингом. Єдині, кого доводиться переконувати — це Тіт та Криваві Сокири.
З Тітом ми вже розібралися, тож я хочу звернути увагу на сцену з Кривавими Сокирами. Дарріан і Двера Криваві Сокири виступають в ролі повстанців в цьому фільмі. Коли Кора просить їх допомогти — вони відмовляють, бо знають що це самогубство. Кора в свою чергу починає тиснути на їхнє почуття честі. Вона каже, що на поселення Вельдта напали саме тому, що колись селяни продали трохи зерна повстанцям. Це спрацьовує, і кілька людей приєднуються до зграї Кори, зокрема Дарріан (Рей Фішер, якого в фільмі замало). Є одна проблема: Кора збрехала. Або ж мені здається що вона збрехала? У фільмі ніде не показано, що Ноубл і Материнський Світ знали, що селяни колись торгували з повстанцями. І я серйозно не знаю, чи це провал з боку сценаристів (одним з яких є Снайдер), чи, може, в фінальну версію фільма не потрапила якась важлива сцена. Було б дуже цікаво, якби Кора справді збрехала і пізніше це переросло у якийсь конфлікт між нею та рештою зграї. Але цього не відбувається.
4. Навіщо так робити кіно?
Зак Снайдер наче завжди був здатний зробити хорошу екшен-сцену, але цього разу в нього якось погано все виходить. Рухи персонажів якісь награні, незрабні, а монтаж вирізає моменти, коли Кора когось б’є сокирою. Це стосується не лише цієї сцени. Майже весь екшон в “Місяці” якийсь дуже слабкий.Тут дві проблеми. Перша — чомусь в цьому фільмі майже усі герої користуються вогнепальною зброєю. Це не лише робить багато екшн сцен одноманітними, а ще й заважає героям якось показувати свою індивідуальність. Тарака нам представляють в сюжеті тим, що він приборкує грифона. Якось після цього очікуєш, що для фінальної битви він може якусь тварину привезе, а от фіг там, він просто стріляє з кулемета.
Друга проблема — Зак неначе знімав фільм з наміром одразу зробити режисерську версію з рейтингом R, де вже буде видно як “кров, кишки, распєдарасіло”. Але його попросив Нетфлікс зробити також версію з рейтингом 13+, який вони показуватимуть у кінотеатрах та на самому стрімінгу. І це, бляха, дуже помітно, бо вони реально вирізали зі стрічки усі моменти з кровякою. Але навіть без цих моментів графічного насильства екшн сцени тут не супер. Тож якщо в Зака немає десь альтернативних дублів кожного окремого руху, режисерська версія ці бійки не врятує. І це, бляха, звучить як суцільне знущання. Він серйозно намагається відтворити хайп навколо Снайдеркату? В нього що, зовсім немає нових ідей? Він взагалі не знає як навести хайпу навколо своєї нової стрічки?
Але це не все. Снайдер також каже, що обидві частини “Бунтівного Місяцю” — то початок нової франшизи, яка займе чотири або навіть шість стрічок. Він також планує, що франчайз розростеться до рольової відеогри, книжок, коміксів тощо. Ще він каже, що “Бунтівний Місяць” та “Армія мерців” відбуваються у одному всесвіті. І все це мене до божевілля доводить Я не знаю, де тут Зак бачить потенціал для франчайзу. Тут просто немає нічого цікавого, нічого іконічного, нічого “крутого”. Невже це найкраще, на що Зак здатний? Невже він реально не помічає, що зробив якусь нудну херню?
І давайте просто нагадаємо як минулий досвід зі створення кіновсесвітів. Спочатку він намагався створити свій кіновсесвіт DC, де Бетмен і Супермени страшенні козли. В нього був величезний план, де кульмінацією мала бути ділогія з двох частин “Ліги Справедливості”. План накрився майже одразу, бо більшості людей просто не сподобалися ці версії Бетмена та Супермена і перша частина “Ліги Справедливості” не виправдала сподівань. Звичайно ж, важливо не забувати, що Снайдера тихенько звільнили з того проекту, коли йому було потрібно провести час із дітьми та дружиною через сімейну трагедію. Вже тоді план кіновсесвіту був сильно перероблений Ворнерами і від задуму Снайдера майже нічого не залишилось.
Далі у нас є “Армія Мерців”. Фільм був наче невеликим хітом на Нетфліксі і за ним мали піти пріквел, сіквел та анімований спін-офф “Lost Vegas”. Пріквел “Армія злодіїв” був зроблений, але я не бачу в цьому великого досягнення. Вони прибрали з концепту зомбі, тож це був простий фільм про пограбування який майже не був зв’язаний з “Армією Мерців”. Режисер Маттіас Швайгхефер просто скористався нагодою щоб зробити ще одну комедію під зонтиком Снайдерського франчайза. Lost Vegas же був нещодавно скасований. Снайдер наче робить зараз сіквел під назвою “Планета мерців”, але ми ще побачимо чи ця штука доживе до релізу. В будь-якому разі великого франчайзу тут знов не вийшло.
І тепер у нас є “Бунтівний Місяць”. Перша частина, “Дитя Вогню” наче якийсь час крутилася в топі переглядів Нетфлікса та мала невеличкий реліз у американських кінотеатрах. Але друга частина, “Та, що лишає шрами”, була викинута на Нетфлікс взагалі без фанфар або ж хайпу. Судячи по оцінкам на всіляких Rotten Tomatoes та Imdb, навіть фанати творчості Зака Снайдера цього разу не мають ентузіазму щодо нового IP. Тож я дуже сумніваюся, що “Бунтівний Місяць” перетвориться у майбутньому у великий франчайз. І насправді не варто було розповідати про всі ці амбітні плани до того, як стало зрозумілим чи вистрілить взагалі перша стрічка.
Однак я трохи сподіваюся, що та вищезгадана рольова відеогра все ж вийде. Мені здається, Зак Снайдер зі своїми талантами почувався б краще у світі відеоігор, враховуючи його тенденцію фіксити зроблений фільм за допомогою патчів.
