09/10/2024
Капуста
Він тільки - но зайшов до магазину, а я вже знала, що він зараз почне скаржитися. Таких людей видно по поставі: згорблений, плечі опущені, руки в кишенях, брови будиночком.
- Чого тобі? – непривітно зустріла Тетяна худорлявого підлітка.
Зараз почне скиглити, - промайнуло в голові.
Тут, на «Привозі» кожен день таких - хоть греблю гати. Ошиваються зранку, ще не встигнеш відчинитися, вже: «Дай». Одним дай, бо похмелитися нема на що, іншим вколотися, третім – працювати не хочеться- то краще ходити з простягнутою рукою. Одні й ті ж. Не минає й тижня, щоб щось не стягнули. Вже й лаятися та відганяти настогидло, - думала вже не молода жінка, викладаючи свій товар у невеличкому магазинчику.
Хлопець несміло тупцювався на порозі!
- Щось не пам’ятаю цього!
Мабуть з новеньких. Ще не насобачився клянчити і красти, - холодно зиркала на нього своїми очима жінка.
Хлопчина підійшов ближче і запитав:
- Може вам допомогти? Я ящики з овочами можу кожного ранку виносити і занести, якщо треба, і поприбирати ввечері навколо магазину. Ви тільки скажіть.
У Тетяни від несподіванки слова застрягли. Вона подивилася на цього хлопчину з - під лоба.
Щось в ньому було не так.
Худорлявий, засмаглий, трішки сутулий, як всі підлітки, які швидко вимахали і стидалися своєї незграбності. На вигляд йому було років чотирнадцять. А от очі чіпляли. Вони ніяк не клеїлися до дитячого ще обличчя. В них був і сум, і біль, і співчуття, і відповідальність, як у справжнього дорослого чоловіка.
- А чого це я маю тобі товар довірити! Багато вас таких тут вештається!- гримнула .
- Як знаєте!- засмучено махнув рукою підліток, виходячи з магазину.
Але якесь шосте відчуття підказувало: «Зупини! Спитай!Допоможи!»
Тетяна визирнула з магазину, шукаючи у натовпі худорляву згорблену спину.
- Ану, малий, стривай! Йди-но сюди! Може й знайду користь для нас обох.
Хлопець, підскочив до Тетяни.
- Дякую, хочу трішки заробити! – зовсім іншим - веселішим голосом сказав він.
- Берися до роботи. Повикладай капусту, помідори, цибулю, кавуни. Та дивися, щоб не було на вітрині гнилого чи побитого.
Жінка робила своє та спостерігала за вправними рухами Сергія. Хлопець намагався догодити, слухався не ліз з розмовами і в телефон майже не заглядав. Аж дивно було, бо сучасна молодь без тих кнопочок не знає прямо чим руки зайняти. Весь час в телефонах. Одного разу тільки Тетяна почула, що він розмовляє.
- Так, мамо, затримаюся! Знайшов роботу!Потім зателефоную!
Сергій майже цілий день крутився під рукою! Тетяні й справді легше було.
- Даватиму по п’ятдесят гривень! Гроші невеликі, йому й цього вистачить, а мені все таки легше! Он і спина сьогодні не так болить наприкінці дня!- думала собі жінка.
- Тримай свій заробіток!- протягуючи п’ятдесят гривень, сказала Тетяна.
- Дякую, то я завтра прийду?
- Добре, приходь!- візьми, якщо хочеш, ще капустину.
- Вранці наступного дня Сергій вже чекав під магазином. Чистенький, випрасуваний. З посмішкою. І плечі наче розправилися і погляд зовсім інший.
- Чого це ти так вирядився, га?- непривітно буркнула Тетяна. Зараз ящики тягатимеш!
- Нічого, мама дала мені перевдягнутися! Я їй розказав про вас!
- Що ж ти розказав? - поцікавилася.
- Сказав, що ви добра жінка, і зовсім ще не стара. Тільки трішки замотана.
- Гммм…!- тільки й вирвалося.
У Тетяни аж під ложечкою від тих слів засмоктало. Давно вона таких слів не чула.
- Добре, берись до роботи, потім поговоримо!
- В обідню перерву, коли потік людей трішки вповільнився, Тетяна дістала свої пиріжки з м’ясом та картоплею.
- Йди, пригощаю. Чай нам заварила.
- Та, ні не треба! Я вже вдома поїм, - невпевнено відмовлявся Сергій.
- Ну, розказуй, нащо гроші збираєш? На айфон якийсь наворочений, чи на планшет?- вмощуючись зручніше на своєму стільці, почала Тетяна.
- Ні, збираємо з хлопцями на дрон для батька.
У Тетяни перехопило подих і у грудях наче хтось розпечене вугілля розсипав.
Ми самі з Херсону , - розговорився хлопець, - переїхали у березні 2022 зразу, як у наш будинок ракета рашистів попала. Багато тоді людей загинуло. Від нашої квартири, майже нічого не лишилося. Добре хоч ми встигли вискочити. А ті що не встигли, так під руїнами й загинули. Майже ніхто не вижив з нашого під’їзду. Ще сусідку стареньку напівживу дістали і все! Мама встигла схопити тільки документи і нас з молодшим братом. Забрали ще нашу бабусю стареньку з села і ось тепер в Одесі.
- А батько?- не втрималася Тетяна.
Батько на фронт пішов у перші дні. Був поранений. Трішки підлікувався й знов пішов. Каже : « Не можу покинути своїх побратимів, поки ворог на нашій землі» Його мама так просила , так благала. У ноги падала. А він обійняв нас і пішов. От тепер, каже, їм конче дрон потрібен, без нього, як без очей. Бабуся з мамою вареники ліплять з капустою та картоплею. Ми з однокласниками теж збираємо.
- Ой! Забув! Мама вам дякувала за капусту!
- Та, то пусте! – тихо промовила Тетяна.
- Дехто влітку підробляє, батьки з класу донатять. Зараз ще й макулатуру збираємо. У вас теж, якщо буде - не викидайте, я забиратиму. У сусідів ваших бачив під магазином пусті коробки, хотів вас попросити з ними домовитися щоб дозволили мені забирати.
- Тетяна боялася підняти очі. Дивилася у ту напівпорожню чашку, а очі наповнювалися слізьми. Хотілося пригорнути, затулити собою цю дитину і багатьох інших, у яких ця війна вкрала дитинство.
- Скільки ж таких молодих покалічених, але незламних душ буде після цієї війни? Серце стискалося від болю і розпачу.
- Піду, домовлюся тобі за макулатуру!- не піднімаючи очей промовила і хутко вискочила з магазину Тетяна.
- Дякую! – ледь вимовив Сергій тремтячим голосом.
Вийшовши з магазину, не втерпіла. Сльози самі покотилися. А серце стискалося та кричало від болю.
- Домовилася тобі за макулатуру! Завтра бери хлопців. Там ще в кількох магазинах вам будуть збирати. Раз на два дні будете забирати!
- Ой, як я вам дякую! Тепер ми швидше назбираємо на дрон!- радісно вигукнув Сергій, - потираючи долоні.
- Ще не все! Тримай!
Тетяна держала в руках невеличкий пакунок напівнаповнений грошима.
- Це наші тут скинулися трішки твому батькові з побратимами на дрон! З миру по нитці - голому на сорочку. Привіт від нас всіх передаси!
Та, капусту на вареники не забудь взяти! І картоплі набери!
Вересень 2024
(С)Алла Прокоф'єва
