Mirror Europe

12/09/2024

А тeпер і його не cтαлσ…🕯П0мер віgσмий львівянин, батько, донька та онуки якσгσ з@гuнули внαсліgσк σ6cтрілу Львσвα🕯🙏Пσgрσбиці в першσму кσментαрі 👇

12/09/2024

ТАТУ, ПРОБАЧ...
Немає тата.
Вбили на війні.
Бо він пішов країну захищати.
Скільки всього ще на казав мені, онука меншого не встиг на руки взяти.
На фото очі, повні доброти. Дивлюся й сльози стримати не сила.
- Татусю, ти мене прости, що я живим тебе не долюбила.
Що не прийшла, як в самоті чекав. Може хворів, а я не подзвонила. Мене ти сонечком, так ніжно називав.
- Тату, пробач, тоді не оцінила.
Доросла стала.
Розумію все. Часом, мене сльозами накриває. І вітер спогадів в дитинство принесе, де тато на
руках мене тримає.
Мені казки, на сон, розповідав. Грався і ходив гуляти. Для мене все найкраще купував,
старався радісне дитинство дарувати..
Такий розумний.
Стільки всього знав.
Порад завжди у татуся питала. Математику вчити допомагав. Хотів, щоб я освіту добру мала.
Був столяр.
У майстерні пропадав.
Я біля нього щось там вирізала. Руки золоті до всього мав, люди його роботу шанували.
Я бачила, любив оберігав. Міг зрозуміти він і захистити. Простим жит'євим мудростям навчав.
Не завжди могла тата зрозуміти...
Так доля склалась.
Мене з татом розвела.
Образилася, хоч права не мала. Своїм життям дорослим я жила..
- Тату, пробач, що тебе
не згадала.
І під вінець мене ти не повів. Як повернути час той зараз хочу. Одна я
в тебе, бачити хотів, але образа засліпила очі..
В мене сім'я, діти, а
ти чекав. Пробач, що перша не дзвонила, тату. Війна прийшла тоді, ти сам набрав, сказав.
- Я Україну іду захищати
Образи канули.
Щодня переживала.
До нас живим
вернутись обіцяв.
Онуків на екрані показала, тато сміявся
й сльози витирав.
Тоді почула.
- Тата вже не має..
Напевно, чули в небесах, мій плач.
Скільки разів тоді, не пам'ятаю, сказала:
- Тату, ти за все пробач.
Тільки тепер,коли його не стало. Господь до себе Ангелом забрав.
Я зрозуміла, що в дорослому житті не вистачало, тата, який
би сонечком назвав.
Немає дня, щоб не згадала тата, словами, які так і не почув.
Дітям своїм буду розповідати, що їх дідусь справжнім Героєм був.

Автор Соломія Українець

12/09/2024

Українці. Гуцули. Різдво.
Слава нації!

12/09/2024

В БАХМУТІ КВІТОЧКА ЗІВ'ЯЛА...
Немає квітки.
В Бахмуті зів'яла.
До тата полетіла
в Божий рай.
Я так просила,
плакала, благала:
- Валю, не йди.
Мене не покидай!!!

Хіба я мала право не пустити?! Ще зовсім
юна, дівчинка моя.
- Іду туди, аби за тата мстити. Матусю, хто
це зробить, як не я?!

Валя пішла.
Моя маленька пташка.
В те пекло, де земля вогнем горить...
Не повернулась!!!
Як без доні важко.
Пробач. Не вберегла.
Душа болить!!!

А знаєте, яка вона була!
Соловейком з дитячих літ співала. Виступами, сценою жила. Свій голос - це як дар від Бога мала!!!

На конкурсах завжди перші місця. Вперта була, не звикла відступати. Підкорювала співом
всі серця, співачкою мріяла Валя стати...

В школі співала.
Піснями жила.
На міжнародних конкурсах бувала.
Промінчик сонця,
джерельце тепла,
що голосом світ грішний зігрівала.

Вчилась в Поплавського , у Глорії співала. Багато планів мала світлих мрії.
Піснями в храмі Бога прославляла, маленький, ніжний, соловейко мій...

Далі, в Академії навчання. Ішла до мрії впевнено вона. Були і сила, й воля і старання.
Було б все добре.
Як би не війна...

Звістка, як грім -
загинув Валі тато.
Права вона зламатися не мала. Концертами кошти збирала і військовим, чим могла, допомагала..

Курси парамедиків.
- Я йду!!!
Мушу за свого тата відомстити!!!
Я не хотіла думать про біду і не могла Валюшу зупинити!!!

Маленька ростом і великий автомат.
Важко було, але не нарікала.
- Все буде добре.
Мамо, я солдат!!!
Просила, щоб молилась
і чекала.

У саме пекло доля занеслА. Мороз і сніг,
а я ночей не спала.
Своє кохання Валя там знайшла, не встигла і коханою не стала.

Загинула кровиночка моя. Ворожа смерть в машину прилетіла.
- Доню пробач.
Не зупинила тебе я.
Війна зламала соловейку крила!!!

Співаєш Господу тепер,
у небесах.Тато тебе
до себе пригортає.
Я не живу без тебе.
Дні в сльозах. Немає дівчинки моєї. Вже не має..

Рано планети наші розійшлися. Нема від тебе вісточки із раю.
Ти, доню, пташкою весною повернися.
Я голос твій із тисячі пізнаю...

Автор Соломія Українець

12/08/2024

СОРОК ДНІВ БЕЗ СИНА...
Вийду на дорогу:
- Де ти, сину?!
Вже 40 днів не чула голос твій.
Мені говорять люди:
- Він загинув!
Серце не вірить, каже:
- Син живий!

Його душа сьогодні
йде до Бога.
Тіло у домовині під, хрестом.
Короткою була земна дорога.
Війна приспала сина вічним сном.

Батька забрали, а синочка вбили. Як тепер жити і Господь мовчить. Як чорна тінь, приходжу до могили. Тихо стою, бо мій синочок спить.

Він серед нас був Ангелом, мабуть.
Добрих таких більше
не буває. Ангели довго не живуть, Рано Бог їх
в небо забирає.

Дитинства добрий.
Мене шанував.
Слова поганого не
вмів сказати. Такий старанний, все допомагав. Всього навчитися хотів багато знати.

Добре вчився, з ним проблем не мала.
З кожним мову спільно міг знайти. На нього всі надії покладала.
Завжди мене старався берегти.

Проблем, роботи
ніколи не боявся.
Щоб там не сталось,
рук не опускав.
Синочок підрости швидше старався.
- Матуся! - так мене він називав.

Вітчима свого любив,
як тата. Той його з дитинства сином звав.
Душу готовий був йому віддати, що сам знав - його навчав.

Завжди веселий
настрій міг підняти.
В серці доброти, аж через край.
- Більше за всіх люблю
я свого тата.
Так що ти матусю, вибачай.

На синочка я не ображалась.
Богу молилася, щоб
він щасливий був.
Вберегти його молитвами старалась,
Видно, Господь їх в небі не почув.

Не ради слави на
війну пішов.
Не ті криваві гроші заробляти.
В тім пеклі рано смерть свою знайшов.
В домовині вернувся
до хати.

Нам про війну нічого
не казав.
- Все в мене добре.
І просив чекати.
Живим вернутися обіцяв.
Долю свою ніхто не може знати.

Завжди дзвонив коли ішов у бій.
Попереджав що там зв'язку немає.
Просила:
- Бережи себе синочку мій.
Без тебе І мені життя немає...

На щиті додому привезли.
Люди з квітами ішли
до хати. Останню шану побратими віддали.
Який то біль, своїх дітей ховати.

Вже сорок днів,
десь пташкою літає..
А може вітром проситься до хати..
Я смерті дату на хресті читаю, але живим продовжую чекати.

Вже 40 днів лежиш між прапорів. Я сива, мов голубка від сліз стала.
До Перемоги дійти хотів, не вірю що тебе вже поховала.

Пробач, синочку, що
не вберегла. І після тебе залишилась жити. Мама тобі, колись, життя дала, а не могла від смерті захистити

Автор Соломія Українець

12/08/2024

Нашивка Емінема на його вчорашньому концерті в Абу-Дабі

12/08/2024

Вірш -молитва
Олега Гаврилюка

12/08/2024

КОХАНИЙ, Я ТЕБЕ ВІТАЮ...
Букет троянд
тобі, на чорний мрамор.
Недавно наречена - вже вдова. Буду в душі завжди носити траур й тебе кохати, поки я жива.

Ти говорив,
що поруч, все життя.
Ти обіцяв, мене не покидати.
Тепер, для мене
став серцебиттям.
Моя печаль, моя найбільша втрата ...

З тобою в домовині поховала: кохання,
наші мрії, почуття.
Як мало я коханий тебе знала, а пам'ятати буду все життя...

Життя спинили куля
в двадцять сім.
Я поруч не була, не врятувала.
Тепер, ти будеш завжди молодим, таким на все життя запам'ятала...

Сьогодні, День народження твоє.
Йдемо тебе вітати до могили. Я відчуваю,
що ти поруч є, не вистачає відпустити сили...

Мама від горя ніби не жива. Хрест чорний на могилі обіймає. Аж до небес вітер несе слова
-Синочку, з Днем народження вітаю!!!

Ти посміхаєшся з світлини, мов живий.
І не почути вже, не обійняти.. Не так, Артем, коханий, рідний мій, хотіла все життя тебе вітати...

Ти був із мрій, моє
перше кохання.
Для мене всесвіт
цілий подарував.
Я божеволіла одна
у дні чекання, просила Бога, щоб тебе оберігав..

Ти палко так дивився мені в очі, як наші долі назавжди зійшлись.
Коханий мій, до тебе дуже хочу. Щодня, молю, благаю:
- Повернись!!!

Ти в 27 став Ангелом у Бога. На жаль, безсилі ми вже щось зробити.
Короткою була земна дорога. А ти життя любив і хотів жити...

Ми мріяли про щастя
і дітей. Доби для нас з тобою було мало.
Тепер, я чую в спину
від людей.
- Така ще молода,
вдовою стала.

Шумлять біля могили прапори. І не ховає сліз болючих тато. Я знаю, ти нас бачиш всіх з гори, і вітерцем летиш, щоб обійняти...

Я відчуваю рук твоїх тепло. На цвинтарі, в сльозах у тебе свято.
Як мало щастя нам життя дало. Лишило пам'ять, біль і смерті дату.

Дивлюсь на небо.
Там, між хмар є ти.
Як шкода, що пташиних крил не маю. Мені б на мить, крізь вічність перейти, сказати
- Рідний, я тебе вітаю!

Автор Соломія Українець

12/07/2024

ВІТАЮ СВОГО СИНА НА МОГИЛІ...
- Мамо, світ став, як пекло.
Правлять гроші, війна,
і матері в сльозах.
Люди на зло закрили очі.
Щасливий той, на хто вже на небесах.

Тут всі свої і ворогів немає.
Дні не рахують і відсутні дати.
Ангели з Днем народження вітають.
Господь мене покликав обійняти.

Матусю! Мам!
Не стій біля могили.
Не можу тебе бачити
в сльозах.
Хіба ти винна що мене убили і 23 зустрів на небесах.

Я дякую тобі за
квіти.
Пробач, але не можу обійняти.
Мене нема, а ти повинна жити.
Хто ще про мене буде пам'ятати...

Біля могили з сином розмовляю.
Його слова несуть з небес вітри.
- Синочку, з Днем народження вітаю.
Тобі сьогодні, рідний, 23.

Крізь вічність дивишся на мене із світлини.
Багато так говорить погляд твій. Ти в інший світ пішов навіки, сину.
Тільки в пам'яті моїй завжди живий.

Все було: розум,
доброта і врода.
Розважливий, стрункий, високий. Здавалося, сама природа, тебе малого, цілувала в щоки.

Мій добрий син і старший брат хороший.
Мій помічник, завжди допомагав.
Не цікавили тебе ніколи гроші. Людей за щиру душу цінував.

Вірив в Бога і ходив
до храму. Прислуговував там,
за власним бажанням.
Синочку, ти був гордість мами. Друзі цінували за старання.

З меншим братом були, як одне ціле.
Оберігав його і розуму навчав. Синочку ми тебе усі любили, чомусь так рано Бог собі забрав.

Ішов на війну,
не могла спинити.
Патріотом щирим, справжнім був.
Рабом московським
не хотів ти жити.
В побратимів з повагу здобув.

Ішов у бій - за інших
не ховався. Я біля тебе молитвами була.
Дивитись в очі смерті не боявся. Але вона тебе підстерегла...

День народження земне - вже мертва дата. Передали із фронту твої речі.
Як Шкода що не можемо привітати.
Обійняти, як колись за плечі.

Голосять над могилою вітри. Чиясь душа пташиною літає.
Тобі сьогодні сину, 23.
Господь тебе в райських садах вітає.

Від кулі він тебе не захистив. Молитви мої всі були безсилі. Мені онуків ще не залишив,
я сьогодні плачу в тебе на могилі

Буває зустрічаю тебе
в синах. Там можу тебе чути обіймати. Мрію зустрітися з тобою в небесах, за руку взяти і не відпускати.

Автор Соломія Українець

12/07/2024

12/07/2024

⚡"Я усією душею з тобою!" - Алла Пугачова звернулася до п'ятирічної українки Нади, яка переспіла її пісню та подякувала за підтримку України 💙💛. Розчулений Галкін 😇 також прокоментував публікацію маленької артистки, і заговорив українською мовою 🇺🇦. Дивіться відео у першому коментарі👇👇👇

12/07/2024

НЕ ВСТИГ АНГЕЛ ТЕБЕ ВРЯТУВАТИ..
Мамо...
Ти пам'ятаєш, як ще
був малим.
Так вірив у Святого Миколая.
Чекав, коли прийде в наш дім.
І лист мій на віконці прочитає.

Тепер, я Ангелом у Миколая став.
При зустрічі, завжди
в нього питаю.
- Чому від смерті мене
не врятував.
Він мовчить і очі відвертає.

Рай справді є, і мені добре тут.
Всі живуть вічно, цвітуть зимою квіти.
Як ноги твої шлях земний пройдуть, я
тебе вийду з квітами зустріти.

Тут побратими є, всі,
як один. Яких живими вдома не зустріли.
В небо летіли ми крізь чорний дим, багато нас, тоді вогнем згоріли.

В нас командири кинули і втекли.
Сказали Бучу й Київ захищати. На танки
ми з рушницями ішли.
Життя так не хотілось віддавати.

Мамо, я бачив очі сатани. І нелюдів, їх
так було багато.
Ми Богу молимось,
щоб не було війни.
І ворог не прийшов у вашу хату.

Матусю, як ти там.
Скажи мені. Я чую
все, хоч ти мене не бачиш.
- Синочку, без стали сонця тепер дні. Дивлюсь на твоє фото й сьогодні плачу.

Третє Різдво без тебе
у сльозах. Ялиночку прикрашу на могилі.
Господь тебе вітає в небесах, мої молитви всі були безсилі.

Як страшно ти мій сину помирав. Про вас тепер ніхто не пам'ятає.
Згорів вогнем, Господь душу забрав. Не вірю досі що тебе немає.

Такий ще юний, як з картини врода.
Розумний, добрий, стрункий і високий.
Здавалося, сама природа, тебе маленьким цілувала
в щоки.

До всіх привітний, мав добре серце. Вдавалось, за щоб не брався.
Фатум рано розбив люстерце, не дала тобі доля щастя.

Тепер, у снах тебе
щодня чекаю.
Обійняти хочу і почути.
Люди говорять;
- Вже сина немає.
Не вірю я. Не може цього бути.

Не відпускаю тебе,
сину мій. З пам'яті не можу відпустити.
Ти будеш там вродливий, молодий,
Я від горя і журби сивіти.

Сумні без тебе будні і свята. Діти чекають Святого Миколая.
Земля велика і людей багато. Чому для сина місця тут немає.
Чому?!!!

Автор Соломія Українець

12/06/2024

🔴 Армія стікає кров'ю, сотні бригад та батальйонів пишуть відчайдушні заклики в соцмережах до громадян - купіть нам дрони, купіть антени, купіть РЕБ, купіть кевларові плащі, купіть пікапи, купіть квадроцикли, купіть решітки на бронетехніку, купіть, купіть...

І в одній стрічці портрети та свічки тих, кому не купили - тих, хто загинув, тому що не було дронів, щоб знайти та вбити ворога, не було РЕБ, щоб ставити перешкоди дронам, не було квадроцикла, щоб підлетіти на евакуацію, не було плащів, і граната з мавіка влетіла в окоп, не було решіток на броні, і цінна техніка знищена...

Зараз вводяться у бій ці нові бригади, до складу яких пішли люди - але держава взагалі їх не забезпечила ні дронами, на РЕБом, ні іншим життєво необхідним обладнанням. І щоденні постійні питання на фронті - а чому влада не реагує та не допомагає?

А тому що Верховний головнокомандувач Володимир Зеленський мільярди гривень витратив на свою передвиборчу кампанію - на роздачу 1000 гривень, що по суті є підкупом виборців, на створення нового та нікому не потрібного міністерства національної єдності, на афери із закупівлями мін та снарядів, які не вибухають. Розповідаючи, що Україні потрібна національна єдність та стійкість, гроші виділяються на пустий піар.

Ані Черчіль, ані Рузвельт під час Другої світової війни не роздавали гроші населенню, тому що усі гроші спрямовувались на перемогу у війні. Податки підвищувались, щоб виробляти якісні боєприпаси, щоб врятувати життя солдат, знищити ворога. Не створювали для перемоги у Британії та у США нових міністерств, міністерств єдності, бо усі ресурси йшли на армію, а не на збільшення кількості цивільних чиновників, заброньованих від служби. Лідери країн-переможців віддавали усе заради перемоги.

Але президент України не робить як Черчіль або Рузвельт, в нього інші пріоритети. Тому ніхто зараз в середині країни так не знищує національну єдність та не підриває стійкість як сам Зеленський.

Зеленський фактично вкрав гроші на захист України, прирік тим самим на загибель багатьох захисників, тому що впевнений, що з допомогою підкупу та політтехнологій зможе ввести в оману тих, хто вижив у тилу, і всидіти на посаді, тому крім крісла та влади Зеленський ні про що інше думати не збирається.

Брехня та кров, безсоромна брехня та кров замість справжньої єдності та справжньої стійкості, брехня і кров у вчинках і на словах.

Як змусити Зеленського допомагати людям на фронті, як його увагу зосередити? Може, хтось служить на фронті з Кварталу 95, і з ним можна було б зробити інтерв'ю? Чи хтось служить на фронті з друзів та знайомих родини президента, його дружини, батьків? Ну має ж у нього з'явитись якесь людське співчуття до тих, хто несе на собі цей смертельний тягар війни?

Юрій Бутусов

12/06/2024

ПАМ'ЯТАЙТЕ НАШОГО ГЕРОЯ
Сказали:
- Вбили! - чайкою кричала.
Журавкою летіла знайти сина.
Лебідкою пораненою впала і обіймала чорну домовину.

Питала в кожного.
- Правда, він не помер?!
Мій син, моя надія,мої крила. А діточки без тата, як тепер! Я так за нього Господи просила.

Йшли люди в чорному. Вдома вінки і квіти.
Мама холодні руки цілувала сину.
- Вставай дитино, ти повинен жити! Я за тебе ляжу в домовину.

Два роки...
Ніхто вірити не хоче.
Передали рюкзак із фронту твій.
Від болю закриваю
свої очі, чую твій голос:
- Мамо, живий!!!

Немає в нашім домі більше свята.
Твоя світлина і свічка горить.
З дня смерті сина, час спинивсь для тата, нічого не цікавить і мовчить.

Щодня тебе у спогадах шукаю. Такий веселий, жвавий і смішний.
Був, ніби, Ангел - все допомагає, радість для нас ти був, синочку мій.

Все біля тата нашого крутився. Щось майстрував ти з ним і будував. По-господарстві від нього все навчився.
Допомогти для нас не відмовляв.

В школі як всі.
Спортом займався.
Активний був, багато друзів мав. Простий і відкритий і не зазнавався. Сестру любив і батьків поважав.

З татом скрізь: у ліс гриби збирати, на рибалку разом з ним ходив. Підростав рішучий і завзятий,
він тварин понад усе любив.

Після школи у ветеринарному навчався. Диплом отримав жив і працював. На ноги стати самостійно син старався. Руки золоті
до всього мав.

Зайшов кохану.
Весілля відгуляли, доня народилась, син став тато. Маленьке щастя
в своїм домі мали. За кордон Ігор поїхав працювати.

Вернувся, дім новий добудували.
Планів на майбутнє багато мав.
Вже друга донечка у нього підростала.
Ніхто в родину горя
не чекав.

Була робота, хороша дружина. Рибалка з татом - все тоді було.
Війна... Не відпускали свого сина. Пішов, не прийшло до хати зло.

- Я не всі. Ховатися
не буду. На кордоні спочатку син служив
Тоді на схід... Надіялись на чудо. Просили Господа одне, щоб тільки жив.

Півроку й повернувся
в домовині. Як сталося, правди ніхто не знає.
Холодні руки цілувала я дитині, досі не вірю що його немає.

Тато став сивий, замкнувся в собі.
На рибалку не ходить
без сина. Болить душа дружині і мені. На, цвинтарі всім рідна нам людина.

Сестра ще досі номер набирає. Дві донечки ростуть тепер без тата.
А я не вірю, плачу і чекаю. Поки жива, сина буду чекати.

Мама Героя - втрати хрест важкий. І вже нічого не можна змінити. Син обіцяв:
- Я повернусь живий!
І в кожнім серці залишився жити.

Автор Соломія Українець

12/05/2024

СИН ПОВЕРНУВСЯ З НЕБА...
Холодна ніч.
Волю дала сльозам.
Не пам'ятаю, спала,
чи не спала.
Голос розбудив:
- Матусю! Мам!
Я повернувся, ти мене чекала.

Поруч син: веселий і живий.
Минув мій біль, пішла
з душі тривога.
Кинулась до нього:
- Сину мій!
Як живеш тепер, на
небі, в Бога!?

- Мамо, ти стежки в
небо не шукай.
Прийде пора, тоді її знайдете.
Там в небесах, безмежність, вічність, рай.
Пекло на землі, ви в
нім живете.

- Скажи синочку, як ти помирав. Слова останні встиг свої сказати?!
- Мамо, я побратима рятував. Смерть в ту мить прийшла мене забрати.

Я 19 мав, пішов в АТО.
Дивитись смерті в очі
не боявся.
Мене туди не посилав ніхто.
Навчитись бути воїном старався.

Мамо, я завжди перший рвався в бій.
Він став частиною мене, той голос битви.
Просила:
- Бережись, синочку мій!
Берегли мене твої молитви.

Війну зустрів із зброєю
в руках.
Мамо, ти знаєш, тут земля горіла.
Я став титаном і забув про страх.
Ненависть оволоділа тілом.

Я побратимам очі закривав.
Після бою настрій міг підняти.
Мамо, тобі онуків обіцяв.
Бабусею ти так хотіла стати.

Пробач, що повернувся на щиті. Лишились нагороди і медалі.
Я був єдиний син в твоїм житті.
Мене нема - живи матусю далі.

Посміхайся.
Чорну хустку не вдягай.
І не тужи у мене на могилі.
Герої йдуть з війни до Бога в рай.
Ми перед смертю всі,
на жаль, безсилі.

Остання з неба падала зоря. Зимовий ранок заглядав до хати.
Сказав мій син:
- Мені пора!
Чекай мене я буду привітати.

Мене крильми так щиро обійняв...
Я прокинулась, зібралася з думками.
У небі білий журавель кричав, голосом сина.
- Мамо! Мамо! Мамо!

Автор Соломія Українець

12/05/2024

СЛАВА ПРО СИНОЧКІВ ВІЧНА
А людям що...
Вони мій плач не чують.
Не знають, який втрати хрест важкий.
Гроші криваві бачать і рахують,
ті, в кого син не на війні.
Живий!

Мої на цвинтарі
лежать, під прапорами.
Для Перемоги віддала, що мала.
Людям не зрозуміти болю мами, яка обох синочків поховала.

І батька, який досі їх чекає. Надіється почути:
- Привіт, тату!
Але дороги з вічності немає.
Не подзвонити вже до них, не написати.

Два воїни мої були в
АТО. Ми їх патріотами зростили.
На війну не посилав ніхто.
Контракт і Україну боронили.

Не йшли туди, заради нагород.
Не шукали орденів і славу.
За Україну і за свій народ, за свою родину
і державу.

Не заховалися коли прийшла війна, за кордон, як інші, не втікали. Не злякала
люта і страшна.
Відважно мої хлопці воювали.

Старший син - він перший зброю взяв.
- Хто, як не я вас буде захищати.
Був мужнім воїном, військову справу знав.
Ми залишилися молитися і чекати.

Менший - пішов туди, пішов туди де брат.
Ми сили не знайшли його спинити.
Нам обіцяв:
- Вернусь живим назад.
Він так життя любив і хотів жити.

Старший - першим навіки спочив. Сказали, на щиті його чекати.
Меншого командир не відпустив, останнє попрощатись з рідним братом.

Невістка молода стала вдовою. Батькові на скроні сивина.
Свою душу поховала я
з тобою, пів серця мого забрала війна.

Через місяць, молодший поліг.
Ворог життя забрав
на полі бою. Повернувся в домовині на поріг. Поряд з братом, він спочив Героєм.

Друга частина серця мого з ним.
Тепер лежить у чорній домовині. Став пусткою, без вас синочки, синочки дім. В пам'яті живі і на світлині.

Нема кого більше
з війни чекати. Не прийде в нашу хату коляда. Без вас синочки невеселе свято. Коли під
вікнами ходить біда.

Слава про Героїв не загине. Нехай роки, навіть віки минуть.
Вони крильми боронять Україну. В піснях, віршах, легендах оживуть.

Автор Соломія Українець