31/10/2024
"Тікали. Просто полем. Через жита. Спіле колосся било по очах, але ми на те не зважали. — Часу не було...
Я біг попереду, а товариш Северин слідом за мною. Тиждень тому я стрінувся з ним у невеликому місті і після деяких розмов так потоваришували, що вирішили разом піти на села і створити свою власну повстанчу ватагу. Ватагу ми створили, і це був перший наш виступ. Здавалося, що сили в нас було досить, план виступу був також незлий, але... Ворожі вершники немилосердно толочили збіжжя і гонилися по наших слідах (...)
Раптом межа, по якій ми бігли, кінчилася й перед нами, як із землі, виринув високий дерев’яний паркан. Недовго думаючи, в одну мить ми перелізли через нього й опинилися на старому запущеному цвинтарі. Між зеленими вишневими кущами стояли старі й похилі дерев’яні хрести та вилинялі статуї святих, з чого було видно, що цвинтар був католицький (...) До нашого слуху доносилися здалеку приглушені людські голоси і тупіт кінських копит. Догадувалися, що то вороги «ліквідують» остатки нашої ватаги, і так сиділи і мовчали.
(...)
В той час двері в однім склепу відчинилися й перед нами стала якась дивовижна постать (...). Тонка, висока, сутулувата, з оброслою сизо-рудим волоссям головою, в якомусь дивовижному лахмітті, з голими до колін ногами, він пильно дивився на нас своїми великими сіро-зеленими очима і всміхався:
- Що, голуб’ята мої, втекли?
(...)
- Дозвольте вас запитати, з ким маю честь говорити?
Постать нервово скрутнула головою й урочисто вирікла:
- З вами говорить Друг мертвих!..
(...)
- А знаєте, що вас шукають... Вони зараз їдуть тією самою межею, якою ви втікали, і збирають якісь малюнки...
- То мої малюнки... Цілих сім і Горлоріз між ними... - прошептав Сиверин поблідлими устами.
- Так, так! - сказав з докором Друг мертвих. - Цілих сім малюнків і вони сюди їдуть...
(...)
Зупинилися коло невеличкого, густо зарослого зеленим мохом та кущиками низькорослої акації гробівця, залізні двері якого були вкриті червоною іржею.
- Отут... - шепнув Друг мертвих і, зігнувшись додолу, наліг знизу на двері.
Двері легенько заскрипіли, ми увійшли в темний гробівець, і зараз же зачинилися. Пахнуло вогкістю і зітлілим трупом. Голова запаморочилася, в очах жовто-зелені вогники, а серце наче заніміло (...)".
Із оповідання Клима Поліщука (1891-1937) "Друг мертвих", написаного 1921 року. Творчість Клима Поліщука пасує містичним традиціям 31 жовтня. Але пам'ятаймо й більше важливе: Поліщук належить до українських письменників, убитих у 1937 році радянським режимом в урочищі Сандоромох. Їхня пам'ять вшановується цими днями.
Вибрані твори Клима Поліщука, впорядковані Валерієм Шевчуком: https://smoloskyp.com.ua/product/klym-polishhuk-vybrani-tvory/