Запрошуємо поміркувати разом над темою: “Сам(а) не розбереться: чому не варто уникати складних розмов з дітьми” під час презентації книжки-картинки “Куди подівся Коцик?” 🐾
• 9 січня (четвер)
• 18:00
• Книгарня “Сенс на Хрещатику” (вул. Хрещатик, 34)
“Куди подівся Коцик?” — із цього питання починаються дивовижні пригоди маленької жительки спального району, яка понад усе прагне з’ясувати подальшу долю свого любого котика. Це дитяча книжка, та вона однаково не залишить байдужими й дорослих (адже втриматися від згадок про власних мурчиків — задача надскладна), а також стане новим кроком для щирої розмови на непросту тему із малечею.
Чому, навіщо та як говорити про складне і важливе з дітьми, а також де шукати вдалі слова — поміркуємо разом із нашими спікер(к)ами:
🐾 Olenka Zahorodnyk — авторка та ілюстраторка книги “Куди подівся Коцик?”
🐾 Юлія Тукаленко Ju Liya — психологиня благодійного фонду Голоси дітей
🐾 Іван Олещук — головний лікар ветеринарної клініки Kyivvet
🐾 Nastya Aboliesheva — керівниця напряму PR&Сomms в благодійному фонді Happy Paw
Модеруватиме розмову засновник книгарень Сенс, де й ві
Совєцькиий Союз ледве дотягнув до 69 років, та встиг зробити достатньо, щоб і тепер, на 33 рік незалежності, ми час від часу досі ставали свідками дискусій на тему: “А прі чьом тут Пушкін?!”.
Ті, хто попервах визначали себе найголовнішими ворогами поваленої Російської імперії, направду були лише її правонаступниками: одягнені в костюми по новій моді, але безмежно вірні колонізаторський спадщині. Поки на словах вожді обіцяли рівність для всіх союзних республік, не було такого місця, де глузуючи та тикаючи пальцями, представникам неросійських народів не вказували, що краще б їм, для власного ж благополуччя, говорити па-нармальнаму, тобто — “па-рускі”.
В грудні 1965 року український дисидент Іван Дзюба видав промовистий текст “Інтернаціоналізм чи русифікація?”, що руйнував нагромадження “великих ідей”, за якими ховалися справжні загарбницькі прагнення совєтів. Незабаром саме ця праця стане причиною його звинувачення в “антисовєцькій агітації і пропаганді” й подальшому арешті. Та навіть позбавлення волі не зупинить Дзюбу: повернувшись, він разом з однодумцями продовжить справ
Загублена іграшка здатна стати справжньою катастрофою, яку малеча може гірко оплакувати цілими тижнями, не здатна змиритися із тим, що вона більше не побачить улюбленого коника, динозаврика чи жирафу.
Що вже казати про ситуації, коли втрата стосується домашнього улюбленця — котика, песика чи папужки — котрий вже став членом сім’ї та справжнім другом дитини, або ж навіть близького родича? У цьому випадку обставини заходять на невідому територію, де дитина має познайомитися із новими для себе концепціями — а ми, дорослі, хай як складно нам не було б, маємо знайти вдалі слова, щоб по-справжньому бути поруч, коли малеча того потребує.
Коли почати говорити важко, на допомогу прийдуть книжки, казки та мультфільми, які підсвічують важливі теми. Наприклад, книжка-картинка “Куди подівся Коцик?”, фіналістка премії “Гуманна книжка” від UAnimals, розповідає про маленьку Оленку, яка вирушає у мандрівку загадковими околицями на диво знайомого спального району, шукаючи відповідь на питання про те, що ж сталося з її улюбленим котиком, який більше не живе з нею. 🐱
Історія маленької Оленки та її
Інколи берешся за читання, щоб на годину забути про існування усього світу, зануритися у вигадану історію та, можливо, трішки розслабитися.
Оповідь “Храни моє світло” Максим Попіль відмінно виконує перші два запити, але щодо третього — чекай на протилежний ефект аж до сиріт на шкірі. Це історія, яка притягує тебе до екрану, змушує очі швидко перебирати слово за словом, аби лише скоріше дізнатися, на якій ноті стоятиме крапка: чи збудуться твої найсвітліші очікування, чи допоможе головному герою твоя віра в нього, чи буде її достатньо, аби він зміг протистояти авторитетам, що грубо видирають нетривкий ґрунт з-під його ніг?
Рівень напруги зростає пропорційно твоєму просуванню текстом та влучно підсилюється ілюстраціями, які не відривають уваги від сюжету, а органічно вплітаються в текстуру оповіді, доповнюючи її візуальним виміром.
Anna Sinelnik розповіла про процеси, що спіткали її на шляху створення ілюстрацій: чому саме мінімалістична форма, на думку мисткині, найбільш пасувала цій історії? Як “живі” матеріали резонують із переживаннями читачів/ок та чим художниця керується, п
Сьогодні видавництву АРК.ЮЕЙ виповнюється 5 років 🎂
Здається, за цей час постійними були лише дві речі: зміни, що чатують на кожному кроці (але ми навчилися адаптуватися!), й ідеї, котрі варті усіх докладених зусиль.
Ми передаємо вітання усім автор(к)ам, ілюстратор(к)ам, редактор(к)ам, перекладач(к)ам, дизайнерам, комунікаційникам/цям, розробникам та дослідникам, із якими наші шляхи перетиналися протягом цих п’яти років, а також тепло дякуємо операційній менеджерці та бухгалтерці за допомогу в організації робочого повсякдення нашої креативної спільноти ;)
Окремий привіт надсилаємо читач(к)ам, які почали знайомство із нами чи то з однієї із книг, чи з оповідей-довгочитів та залишися на нашій орбіті. Без вас точно нічого б не справдилося!
Мандруємо далі разом 🦸♀️
#arcua #аркюей
