14/06/2024
Як що вже якось доплетанталися до завершення цього робочого тижня, дісталися до самої п'ятниці, то можна трохи перевести подих, озирнутися назад і згадати ті смурні сповнені ранніх зимових сутінок смурні часи, коли це все писалося, а до весни, і, тим паче, до літа було ще ой як довго...
------------------------------------------------------
…вони проминули останні затоплені ніччю і сном вулиці й опинилися далеко за містом, там, де обрій більше не ламала нерівномірна житлова забудова й увінчані шпичаками труб корпуси промзон, Весна повела дівчинку на залиті молочною імлою поля, посріблені повнею тьмяного місяця. Вони брели щойно відталою землею, над якою клубочився легкий туман – провісник неминучого майбутнього потепління, шурхотіли пожухлим бадиллям – останніми залишками минулорічного врожаю, і споглядали темну стіну далекого лісу, який поступово ставав все ближчим і ближчим. Врешті дійшли до пагорбу на узліссі, на якому стриміло самотнє безлисте дерево – воно було таке могутнє й високе, що здавалося, ніби в його голих покручених гілках заплуталася навіть бліда куля розмитого імлою місяця, а від товстого шерехатого стовбура незримо віяло давниною незліченних років із заточеними в них тисячами доль і життів. Весна легко підстрибнула і схопилася за одну з нижніх гілок, потягла її до себе й зірвала звідти єдиний зморшкуватий і потемнілий від осінніх дощів та зимових морозів плід, а тоді мовчки простягла його дівчинці. У нього був гіркуватий і терпкий смак всіх її дитячих розчарувань і болю, які вона спізнала за своє життя, але під пильним поглядом Весни дівчинка продовжила його жувати і смак плоду поступово змінився, несподівано в ньому з’явився приємний відтінок обіцянки приємнішої і кращої долі, а ще ледь помітна солодкавість дивного заспокоєння і впевненості, що тепер у неї все буде добре, бо вона щойно наперед спізнала все, що їй судилося в житті, вона чітко, наче відображення в ранковому дзеркалі, в одну мить побачила всю свою нещасливу долю, яка їй судилася, і водночас отримала здатність зім’яти її, немов непотрібну обгортку від несмачної цукерки і викинути геть. Тепер вона могла бачити інші можливості й інші шляхи і одразу зрозуміла, про що їй казала Весна, зустрівши у тому холодному нещасливому сквері, і засміялася від того наскільки все виявилося легким, приємним і простим, вона сміялася від дивовижного відчуття приголомшливої свободи, знання і сили, що раптом сповнили все її невелике тіло, в якому вона тепер відчувала пульсацію потужного й незгасимого сяйва. А коли минула перша хвиля шаленого захвату від цього нового й неймовірного відчуття сили, впевненості і спокою, Весна попросила дівчинку востаннє промовити своє колишнє ім’я, бо тепер у неї буде нове. І, сміючись, дівчинка звела обличчя до нічного неба, край якого вже ледь-ледь торкнула квола цвіль світанку, і щосили прокричала своє ім’я, віддаючи його цій ночі, й відразу потому його підхопило хрипле каркання ворона, що увесь цей час непорушно сидів на дереві й спостерігав за ними – він ще раз, востаннє, людським голосом прокаркав колишнє ім’я дівчинки, і, важко здійнявшись у нічні небеса, забрав його із собою, а разом з ним і колишню нещасливу й нікому не потрібну долю дівчинки.
