Видавництво Жупанського

Видавництво Жупанського Заповнюємо лакуни українського культурного простору найактуальнішою світовою літературою

Видавництво Жупанського розпочало свою діяльність у 2007 році і за час існування встигло видати понад 100 книжок. Головним спрямуванням є видання перекладної зарубіжної літератури, найактуальніших та найкультовіших зразків світової літератури, а також філософської та історичної думки, таким чином сприяючи заповненню порожніх лакун в українському культурному просторі.

Як що вже якось доплетанталися до завершення цього робочого тижня, дісталися до самої п'ятниці, то можна трохи перевести...
14/06/2024

Як що вже якось доплетанталися до завершення цього робочого тижня, дісталися до самої п'ятниці, то можна трохи перевести подих, озирнутися назад і згадати ті смурні сповнені ранніх зимових сутінок смурні часи, коли це все писалося, а до весни, і, тим паче, до літа було ще ой як довго...

------------------------------------------------------

…вони проминули останні затоплені ніччю і сном вулиці й опинилися далеко за містом, там, де обрій більше не ламала нерівномірна житлова забудова й увінчані шпичаками труб корпуси промзон, Весна повела дівчинку на залиті молочною імлою поля, посріблені повнею тьмяного місяця. Вони брели щойно відталою землею, над якою клубочився легкий туман – провісник неминучого майбутнього потепління, шурхотіли пожухлим бадиллям – останніми залишками минулорічного врожаю, і споглядали темну стіну далекого лісу, який поступово ставав все ближчим і ближчим. Врешті дійшли до пагорбу на узліссі, на якому стриміло самотнє безлисте дерево – воно було таке могутнє й високе, що здавалося, ніби в його голих покручених гілках заплуталася навіть бліда куля розмитого імлою місяця, а від товстого шерехатого стовбура незримо віяло давниною незліченних років із заточеними в них тисячами доль і життів. Весна легко підстрибнула і схопилася за одну з нижніх гілок, потягла її до себе й зірвала звідти єдиний зморшкуватий і потемнілий від осінніх дощів та зимових морозів плід, а тоді мовчки простягла його дівчинці. У нього був гіркуватий і терпкий смак всіх її дитячих розчарувань і болю, які вона спізнала за своє життя, але під пильним поглядом Весни дівчинка продовжила його жувати і смак плоду поступово змінився, несподівано в ньому з’явився приємний відтінок обіцянки приємнішої і кращої долі, а ще ледь помітна солодкавість дивного заспокоєння і впевненості, що тепер у неї все буде добре, бо вона щойно наперед спізнала все, що їй судилося в житті, вона чітко, наче відображення в ранковому дзеркалі, в одну мить побачила всю свою нещасливу долю, яка їй судилася, і водночас отримала здатність зім’яти її, немов непотрібну обгортку від несмачної цукерки і викинути геть. Тепер вона могла бачити інші можливості й інші шляхи і одразу зрозуміла, про що їй казала Весна, зустрівши у тому холодному нещасливому сквері, і засміялася від того наскільки все виявилося легким, приємним і простим, вона сміялася від дивовижного відчуття приголомшливої свободи, знання і сили, що раптом сповнили все її невелике тіло, в якому вона тепер відчувала пульсацію потужного й незгасимого сяйва. А коли минула перша хвиля шаленого захвату від цього нового й неймовірного відчуття сили, впевненості і спокою, Весна попросила дівчинку востаннє промовити своє колишнє ім’я, бо тепер у неї буде нове. І, сміючись, дівчинка звела обличчя до нічного неба, край якого вже ледь-ледь торкнула квола цвіль світанку, і щосили прокричала своє ім’я, віддаючи його цій ночі, й відразу потому його підхопило хрипле каркання ворона, що увесь цей час непорушно сидів на дереві й спостерігав за ними – він ще раз, востаннє, людським голосом прокаркав колишнє ім’я дівчинки, і, важко здійнявшись у нічні небеса, забрав його із собою, а разом з ним і колишню нещасливу й нікому не потрібну долю дівчинки.

Анатоль Франс (справжнє ім'я —Жак Анатоль Франсуа Тібо, 1844–1924) — класик французької літератури та літературний крити...
14/06/2024

Анатоль Франс (справжнє ім'я —Жак Анатоль Франсуа Тібо, 1844–1924) — класик французької літератури та літературний критик. 1921 року удостоєний Нобелівської премії «За блискучі літературні дослідження, позначені витонченістю стилю, глибоко вистражданим гуманізмом та справді ґалльським темпераментом».

У своїй творчості, зокрема в романі «Пінґвінський острів», він звертається до вольтерівської традиції — відроджує жанр філософського роману.
«Пінґвінський острів» — один із шести романів Анатоля Франса з перекладацької спадщини видатного українського прозаїка та перекладача, Валер’яна Підмогильного, опублікований ще 1930 року.
--------
Маеля, що народився в Камбрії в царській родині, на дев’ятому році віддано до Івернського монастиря вивчати священне та світське писання. В чотирнадцять років він зрікся спадшини й дав обітницю служити Богові. Свій час він поділяв, за статутом, між співанням гімнів, студіюванням граматики та міркуванням над вічними істинами.
Небесною запашністю розквітли незабаром у монастирі його чесноти, і коли блаженний Ґал, абат івернський, переступив у потойбіч, молодий Маель обійняв по ньому провід у монастирі. Він заснував у ньому школу, лікарню, гостинний дім, кузню, майстерні різні та корабельню і ченцям наказав обробляти навколо землю. Він власноруч доглядав монастирського саду, метали кував, послушників навчав, і життя його плинуло тихо, як річка, що небо відсвічує і зрошує поля.
Надвечір цей слуга божий сідав звичайно на крутобережжі, на тому місці, що й досі стільцем святого Маеля зветься. В ногах його розбивалося шумовання хвиль об дивовижні груди скель, геть кошлатих від зелених водорослин та бурих фікусів і до чорних драконів подібних. Він споглядав, як сонце сідало в океан, мов червона проскура жертовна, що славною кров’ю своєю багрить хмари небесні та гребені хвиль. І святий муж бачив у тому образ страстів Господніх, коли божественна кров землю прибрала у царський багрець.
--------
Придбати книжку Анатоля Франса «Пінґвінський острів» в українському перекладі Валер’яна Підмогильного можна на нашому видавничому сайті:
https://publisher.in.ua/product/anatol-frans-pingvinskyj-ostriv/

❗️❗️❗️ До уваги всіх причетних ❗️❗️❗️Завтра, у п'ятницю 14 червня, нарешті відправляємо останню партію передзамовлень че...
13/06/2024

❗️❗️❗️ До уваги всіх причетних ❗️❗️❗️

Завтра, у п'ятницю 14 червня, нарешті відправляємо останню партію передзамовлень четвертого тому «Повного зібрання прозових творів» Лавкрафта, а також супутні замовлення.

Вибачаємося за затримку з відправкою, зумовленою дуже великою кількістю передзамовлень, і дякуємо за ваше терпіння й за те, що рішуче підтримуєте ці наші книжкові витівки 🖤

«Ніколи не здавайтеся — ніколи, ніколи, ніколи, ніколи, ні у великому, ні в малому, ні у значному, ні в дрібному, ніколи...
13/06/2024

«Ніколи не здавайтеся — ніколи, ніколи, ніколи, ніколи, ні у великому, ні в малому, ні у значному, ні в дрібному, ніколи не здавайтеся, окрім як з міркувань честі та здорового глузду. Ніколи не поступайтеся перед силою, ніколи не поступайтеся перед напозір непереборною могуттю ворога», ― сказав свого часу сер Вінстон Черчілль.
Не здаваймося ж і ми.
Натомість озирнімося назад і почитаймо роздуми цього видатного чоловіка щодо Другої світової війни. Це не лише про факти і дати історії, але й про її уроки: засвоєні чи ні.
--------
Я вважаю ці томи продовженням розповіді про першу світову війну, яку я описав у книжках «Світова криза», «Східний фронт» і «Наслідки». Разом ці книжки становлять розповідь про ще одну Тридцятилітню війну.
Як і в попередніх томах, я дотримувався, скільки міг, методу Дефо в його «Мемуарах кавалера», де автор нанизує хроніку і обговорення важливих військових і політичних подій на нитку особистого досвіду. Я, можливо, єдина людина, яка пережила обидва найбільші катаклізми, зареєстровані в історії, на високих урядових посадах. Хоча під час Першої світової війни я займав відповідальні, але підпорядковані посади, під час другої війни з Німеччиною я понад п’ять років очолював уряд Його Величності. Отже, я пишу з іншої позиції і з більшим авторитетом, ніж це можливо було в моїх попередніх книжках. Я не описую події як історію, бо це завдання наступного покоління. Але впевнено стверджую, що це внесок в історію, який стане в пригоді в майбутньому.
Ці тридцять років діяльності і захисту інтересів становлять і виражають мої життєві зусилля, і я задоволений, що про мене судять на їхній основі. Я дотримувався свого правила ніколи не критикувати ніякого воєнного чи політичного заходу після його реалізації, якщо попередньо я не висловлював публічно чи офіційно своєї думки про нього або застороги. Насправді, пишучи про події згодом, я великою мірою пом’якшив запеклість тогочасних суперечок. Мені було прикро згадувати про незгоду з багатьма людьми, які подобалися мені і яких я поважав, але було б хибно не показувати майбутньому уроки минулого. Нехай ніхто не дивиться зверхньо на шляхетних і зичливих людей, дії яких відображено на цих сторінках, не зазирнувши спершу у власне серце, не замислившись над виконанням своїх громадянських обов’язків і не скориставшись уроками минулого для своїх дій у майбутньому.
Не слід припускати, ніби я сподіваюся, що кожен погодиться з моїми словами, а ще меншою мірою ― ніби я пишу тільки те, що буде популярним. Я подаю свої свідчення відповідно до провідних вогнів, яких дотримуюсь. Я якомога ретельніше перевіряв факти, але всякчас стає відомо щось нове завдяки публікації захоплених документів та інших матеріалів, які можуть додавати якийсь новий аспект до моїх висновків.
Якось президент Рузвельт розповів мені, що він публічно запитував, як годилося б назвати цю війну. Я одразу відповів: «Непотрібна війна». Цю війну, яка зруйнувала те, що лишилося від світу після попередньої війни, було легше зупинити, ніж будь-яку іншу. Людська трагедія досягає своєї кульмінації у факті, що після всіх зусиль і жертв сотень мільйонів людей і перемог Праведної Справи, ми однаково не здобули ані Миру, ані Безпеки і стоїмо перед ще тяжчими небезпеками, ніж уже подолані. Я щиро сподіваюся, що роздуми над минулим можуть стати проводом для прийдешнього, дадуть змогу новому поколінню виправити деякі помилки минулих років, а отже, керувати у згоді з потребами і славою людини величною сценою майбутнього, яка розкривається перед нами.

Вінстон Спенсер Черчілль
Чартвелл, Вестерем, Кент, березень 1948 року.
--------
Придбати книжку Вінстона Черчілля «Спогади про Другу світову війну» (у 2-х томах) в українському перекладі Петра Таращука можна на нашому видавничому сайті:
https://publisher.in.ua/product/spogady-pro-drugu-svitovu-vijnu-tom-1-2/
Видання ілюстровано картами і схемами.

Генрик Адам Александр Піус Сенкевич (1846–1916) — польський прозаїк білорусько-татарського походження. Автор низки опові...
12/06/2024

Генрик Адам Александр Піус Сенкевич (1846–1916) — польський прозаїк білорусько-татарського походження. Автор низки оповідань і романів, зокрема, «Quo vadis» (1896) та «Хрестоносці» (1897–1900). Лауреат Нобелівської премії з літератури 1905 року.

«Хрестоносці» — найвидатніший роман Сенкевича, одне з найбільших досягнень у жанрі польської історичної оповіді. У ньому йдеться про боротьбу поляків проти німецьких завойовників, про конфлікт між Польщею і Тевтонським орденом, війська якого були розгромлені об’єднаними силами слов’ян у Ґрюнвальдській битві 1410 року.
Автор вводить у твір величезну кількість дійових осіб. Окрім головної сюжетної лінії, читач довідається і про кохання юного Збишка до Данусі, й про лицарські пригоди Мацька з Богданця, і про те, у якому стані перебувала тоді торгівля у місті, як був улаштований Тевтонський орден і що за порядки панували при дворі польського короля Ягелла…
Роман «Хрестоносці» відіграв видатну роль у розвитку національної самосвідомості й у зміцненні патріотичних почуттів польського народу.
--------
У Тинці, в корчмі «Розлючений тур», що належала абатству, сиділа за столом купка відвідувачів і слухала бувалого рицаря, котрий повернувся з далеких країв і розповідав тепер про те, у яких тарапатах довелося йому побувати на війні й у дорозі.
Бородатий, кремезний, рослявий, у розквіті сил, рицар, проте, був надто сухорлявий. Чуприна в нього була прибрана під гаптовану бісером сіточку, на шкіряній куртці відбилися кільця панциря. За набірним паском, усуціль із мідних застібок, стирчав ніж у рогових піхвах, при боці висів короткий дорожній палаш.

Поруч рицаря сидів за столом довгочубий юнак із веселим поглядом, напевно, товариш його або джура, бо й він був зодягнений по-дорожньому, у таку самісіньку пом’яту панцирем шкіряну куртку. Опріч них, за столом сиділо ще двоє поміщиків з околиць Кракова й троє городян у червоних складаних шапках, язики яких спадали набік аж до ліктів.

Корчмар, німець, у ясно-жовтому ковпаку із зубчиками по нижньому краю, наливав гостям із дзбану в глиняні кухлі ситне пиво і з цікавістю прислухався до розповіді про воєнні пригоди.
Ще з більшою цікавістю слухали лицаря городяни. У ті часи ненависть, яка за Локотка розділяла городян і лицарство, почала вже згасати, і городянин не гнув так спину перед паном, як у пізніші віки. Пан іще поціновував його готовність ad concessionem pecuniarum (1), і в корчмах часто-густо траплялося бачити, як купці запанібрата пили зі шляхтою. На них дивилися навіть із певною прихильністю, бо грошей вони завше мали набагато більше і зазвичай платили за своїх шляхетних співтрапезників.

Отож сиділи собі у корчмі городяни зі шляхтичами й вели бесіду з лицарем, час від часу підморгуючи господареві, щоб той наповнив кухлі.

— Скільки світу побачили ви, шляхетний лицарю! — вигукнув один із купців.
— Еге ж, небагатьом із тих, що з’їжджаються зараз звідусіль до Кракова, довелося стільки побачити, — відповів приїжджий рицар.
— І сила-силенна ж люду туди з’їдеться! — вів далі городянин. — Велика урочистість і велика радість у королівстві. Подейкують, і, либонь, не даремно, нібито король усеньку спочивальню королеви звелів покрити парчею, розшитою перлами, і ложе вкрити таким самим балдахіном. Ігрища й змагання будуть, яких досі не бачили.
------
(1) (лат.) платити готівкою.
--------
Придбати роман Герника Сенкевича «Хрестоносці» в українському перекладі Євгена Литвиненка можна на нашому видавничому сайті:
https://publisher.in.ua/writer/genryk-senkevych/

Пол Вільям Андерсон /1926–2001/ – відомий американський письменник-фантаст, неодноразовий лауреат найпрестижніших премій...
11/06/2024

Пол Вільям Андерсон /1926–2001/ – відомий американський письменник-фантаст, неодноразовий лауреат найпрестижніших премій у царині фантастичної літератури – Г’юґо, Неб’юла, Локус, та інших відзнак. Попри десятки романів, одним із найцікавіших його циклів є «Патруль часу», присвячений роботі темпоральної служби безпеки, яка діє у всіх часових і просторових точках світу, забезпечуючи охорону історії людства від стороннього втручання і запобігаючи її несанкціонованим змінам, які можуть призвести до стирання відомої нам реальності та заміни її альтернативною версією.

Альтернативна історія завжди слугуватиме захопливим полем для уявних експериментів, на кшталт того, а що трапилося б, якби свого часу Римська імперія не зникла, а продовжила своє існування, або ж європейці запізнилися з відкриттям Америки? Хід історії тоді б змінився радикальним чином, а світу, яким ми знаємо його тепер, ніколи б не існувало. Саме таким загрозам втручання у хід історії протистоїть Патруль часу – могутня організація, яка діє скрізь і завжди, у всіх часах усіх мислимих епох.

Цикл оповідань «Патруль часу», присвячений часовим та історичним парадоксам, а також надзвичайно складній, але й страшенно захопливій службі його працівників, яким, окрім неймовірних пригод у всіх епохах, інколи доводиться поставати перед доволі складними й незвичними морально-етичними дилемами, а також робити доволі непростий і болючий вибір, рятуючи нашу реальність від колапсу.

--------

Тим часом Даґоберт ріс, як із води, і вигнався в жвавого парубка, веселого й гожого загального улюбленця. Коли йому вийшло дванадцять зим, він вирушив разом з двома своїми названими братами, Віннітаровими старшими синами, на південь з ватагою торговців. Вони перезимували на чужині, а повернулися по весні, переповнені враженнями від побаченого. На південь звідси лежали землі вільні, багаті й просторі — хоч бери їх просто зараз. Омивав їх Дніпро, проти якого Вісла здавалася потічком. Північні долини поросли густим лісом, зате на південь розпростерлися безкрайні пасовиська для худоби, поля, що немов наречена, чекали на ратая з плугом. До того ж хто сидітиме на тих землях, триматиме в руках торговельні шляхи через порти Чорного моря.

Опісля воїни рубались, кололи, задихались, пітніли, вбивали, помирали. Людські ноги й кінські копита чавили тих, хто падав, ламали їм огруддя, утоптували в криваве місиво. Криця дзвеніла об шоломи, з брязкотом вдаряла по кольчугах, з глухим стуком опускалася на дерев’яні щити й нагрудні обладунки з гартованої шкури. Коні з пробитим горлом чи підтятими жижками з пронизливим іржанням валилися додолу. Поранені воїни гарчали, силкуючись уразити ворога, зчепитися з ним у сутичці. Мало хто тямив, кого рубає він і хто рубає його. Шаленство охопило всіх, затягнуло в себе, закрутило в чорній коловерті.
Гунам вдалося-таки прорвати стрій. Заревівши від радості, вони спрямувати коней у пролом, щоб обійти ворога й посікти його ззаду. Та де не взявся свіжий загін готів, що наскочив на них, і тепер вершники опинилися в пастці. Небагатьом пощастило врятуватися. Коли б не ця хитрість, гунські ватажки, які бачили, що атака захлинулася, вже давно сурмили б відступ. Ці кіннотники були добре вимуштрувані: вони відкотилися на віддаль лету стріли, і якийсь час обидві раті віддихувалися, угамовували спрагу, поралися біля поранених, люто зиркали здалеку на ворогів.
На зеленавому небокраї сідало криваво-червоне сонце. Його проміння ряхтіло у водах річки, ковзало по чорних крилах галичі, що кружляла над бойовиськом. Порослими сріблястою травою схилами пролягли довгі тіні, затопили долини, перемінили острівці лісу на шматки безформної чорноти. Холодний вітер шугав над просяклою кров’ю землею, куйовдив волосся мерцям, що лежали покосами, і насвистував, наче кликав їх пробудитися.

Мандрівець дотримав слова й повернувся навесні. Гатавульф спорядив Алавіна в дорогу, забезпечив кіньми, супутниками, золотом, а також шкурами на торгівлю. Мандрівець показав цінні дари, які приніс і які мали допомогти їм порозумітися в далеких землях. Вирушаючи в путь, він міцно обійняв обох братів та їхню сестру Свангільд.
Ті довго стояли й проводжали очима валку. Алавін здавався таким маленьким, а його розмаяне волосся — таким блискучим проти сивочолої постаті в синьому плащі поруч із ним. Брати не висловили вголос того, що спало їм на думку: як сильно нагадує ця картина те, що Водан — бог, який забирає із собою душі померлих.

--------
Придбати книжку Пола Андерсона "Патруль часу" в українському перекладі Олега Леська можна на нашому видавничому сайті:

https://publisher.in.ua/writer/pol-anderson/

Цього дня, 10 червня 1915 року в провінції Квебек у родині єврейських емігрантів Абрама та Лізи Білоус народився видатни...
10/06/2024

Цього дня, 10 червня 1915 року в провінції Квебек у родині єврейських емігрантів Абрама та Лізи Білоус народився видатний американський письменник Сол Беллоу [Соломон Білоус] (1915-2005). Увійшовши в літературу на початку 40-х років, він опублікував кільканадцять романів і повістей, збірки оповідань, низку п’єс. Американська критика вважає Беллоу одним з найталановитіших письменників свого покоління. На думку літературних критиків, література США минулого століття трималась на двох стовпах — Вільямові Фолкнері та Солові Беллоу.
1976 року Солові Беллоу було присуджено Нобелівську премію з літератури «за твори, в яких співчуття до людей поєднане з тонким аналізом сучасної культури».
Його роман «Гендерсон, повелитель дощу» – один з основних його творів, написаний у своєрідному філософсько-притчевому ключі, де дуже виразно звучить тема відчуження людини у сучасному світі.
--------
Сміючись, я вибіг із млина, і в очі мені бризнув саме цей рожевий колір, зовсім не схожий на звичайні вечорові барви. Я побачив його з того боку млина, де курилася борошняна хмарка й вода скапувала з колеса. Здавалося, в небі раптом розквітла світло-рожева троянда.
Я ніколи не думав, що побачу такий колір в Африці, слово чести. І я злякався, що він зникне, перш ніж я встигну навтішатися ним. Отож я притулився обличчям до тієї стіни. Я припав до неї носом, наче то була екзотична квітка, я укляк перед нею на свої старі коліна, зморшкуваті й бридкі, схожі на моркву; і я жадібно втягував носом повітря і ніжно терся об стіну щокою. Моя душа витала в піднебессі, проте анітрохи не була збуджена, вона була лагідна, як ця барва. Я сказав сам собі: «А я таки не помилився — це місце дуже давнє». Я маю на увазі своє найперше відчуття, яке виникло відразу, тільки-но я сюди прийшов, коли я уявив собі, що знайду тут щось дуже й дуже давнє, щось бачене ще в часи невинного дитинства, щось таке, за чим я завжди, все своє життя відтоді тужив — і без чого я не зміг би відродитися. Мій дух тоді вмить ожив, а внутрішній голос прокинувся й заволав: «Ой-ой-ой! Ой-ой-ой!»
Світло поступово змінювало колір, як то буває завжди, але принаймні я знову його побачив, воно знову залоскотало мене, мов торочки Нірвани, і я не намагався затримати його, вірячи, що воно прийде до мене знову, і то раніше, ніж минуть наступні п’ятдесят років.
--------
Придбати роман Сола Беллоу «Гендерсон, повелитель дощу» в українському перекладі Віктора Шовкуна можна на нашому видавничому сайті:
https://publisher.in.ua/writer/sol-bellou/

Лукаш Орбітовський (нар. 1977 р.) – випускник філософського факультету Ягеллонського університету. Лауреат багатьох прес...
09/06/2024

Лукаш Орбітовський (нар. 1977 р.) – випускник філософського факультету Ягеллонського університету. Лауреат багатьох престижних польських літературних відзнак, серед яких Літературна премія імені Єжи Жулавського, Премія імені Януша Зайделя, Літературна польська премія імені Стефана Грабінського та премія SFinks, Лукаш Орбітовський віддзеркалює сучасні тренди гри на літературному полі багатьох жанрів – від горору і містики через соціальну драму та жорсткий реалізм аж до магічного реалізму та елементів глибокого психологізму. Починаючи свою творчу кар’єру в жанрах містики, фантастики та горору, з часом Орбітовський все пильніше дивиться в бік реалізму і соціальної драми, що, втім, не заважає йому продовжувати бути автором неймовірно химерних і загадкових текстів, в яких звична буденна реальність невіддільна від реальності інакшої, чужої нам і незнайомої, реальності, яка завжди десь тут, поруч, але, на жаль, чи на щастя, не кожен володіє оптикою для спостереження за нею. Лукаш Орбітовський, наприклад, не лише здатен її бачити, а й має справжній хист оповідача, словам якого одразу віриш, незалежно від дивовижності історії, яку він розповідає.

Лукаш Орбітовський є найкращим підтвердженням новітніх тенденцій усе впевненішого входження довколафантастичної літератури у літературу загальну, оскільки на сьогодні цей письменник вважається одним із найпотужніших представників сучасної польської літератури. Про Лукаша Орбітовського часто кажуть, що це польський Стівен Кінг, а сам письменник жартівливо називає себе «Люком Скайвокером польської літератури».

"Голова змія" є своєрідним зрізом творчості Орбітовсього, оскільки всі дванадцять представлених у ній оповідань подаються за хронологією їх створення і є важливими точками на мапі його творчої біографії.
---------
АВТОСТРАДА
***
Я вже збирався відповісти, коли це Конрад знову помітив вогні.
– Їх стало більше, – заявив Мірек.
– Як на мене, то стільки само, як і тоді. Зрештою, кому до цього діло? – я усе ще злився на Малого.
– А мене непокоїть дещо інше, – сказав Конрад. – Адже там немає дороги.
– Та ми ж уже прикидали щодо цього, – знову обізвався Мірек.
– Пам’ятаєш, як було у них останнього разу? Сунули прямо по хребту узгір’я. Виїжджали з-за лісу, потім вервечкою тягнулися точнісінько через вершину й зникали серед дерев. Гляньте на них.
Вогники видиралися по схилу й зникали на іншому боці.
– І справді, – визнав я. – Їдуть іншим шляхом.
– Їдуть полями. На вершині ще може бути якась дорога, але не на схилі, – гарячкував Конрад, – адже там самі йохані поля. Ми ж їх бачили мільйон разів!
– Напиши про це, – буркнув Малий.
– І ще, – Мірек зосереджено дивився на вогники, – це дорога, так? Так. Й автівки на цій дорозі? Так. То чому, най йому трясця, усі вони їдуть в один бік?
Він мав слушність. Раніше ми цього не помічали.
– Може, це НЛО, яке забрало Кулю? – запитав Конрад.
– Може, це вогні святого Ельма? – вигадував Малий.
– Або танець святого Віта, – докинув я. – Чи ви всі подуріли? Дорога як дорога, й автівки – як автівки. Може, це армія щось крутить. Якщо хочете, завтра можемо туди вибратися. Але вдень.
– Удень.
– Знайдемо дорогу. От побачите.
Отак сиділи ми чи не до опівночі, спостерігаючи, як машини сунуть по узгір’ю, наче великі палаючі комахи, утворюючи вервечку, що ламалася за верхівкою. Я подумав, що на іншому боці є інше дерево й чотири чуваки, такі само, як ми.
--------
Придбати збірку оповідань Лукаша Орбітовського "Голова змія" в українському перекладі Сергія Легези можна на нашому видавничому сайті:
https://publisher.in.ua/writer/lukash-orbitovskyj/

Джордж Орвелл (1903–1950) – англійський письменник і публіцист, який став знаменитим завдяки найвідомішому роману в жанр...
08/06/2024

Джордж Орвелл (1903–1950) – англійський письменник і публіцист, який став знаменитим завдяки найвідомішому роману в жанрі антиутопії «1984», де він змалював жахливе тоталітарне суспільство майбутнього, а також повісті «Колгосп тварин», де в алегоричній формі розповідається про часи становлення СРСР.

Проте свій творчий шлях Орвелл розпочав із несподіваного за тематикою і вражаючого за своєю відвертістю автобіографічного роману «У злиднях Парижа і Лондона», в якому він з притаманною йому проникливістю і майстерністю описує досвід власних поневірянь серед соціальних низів двох тогочасних світових столиць – Парижа та Лондона. Напівголодне життя, тяжка праця по вісімнадцять годин на добу, всілякі шахраї та шляхетні обірванці – Орвелл знайомить читача зі світом, який "добропорядний член суспільства” зазвичай воліє не помічати, але який, водночас, завжди поруч нас.

Перш ніж стати всесвітньо відомим письменником, Джорджу Орвеллу довелося багато побачити і пережити. У цій книжці письменник описує свій досвід тяжкого життя серед соціальних низів двох найреспектабельніших тогочасних столиць Європи. Попри те, що тут змальовується не найщасливіше життя людей за будь-якою уявною межею бідності, текст сповнений своєрідної теплоти та гумору, а також застерігає нас від поспіху суб’єктивних оцінок злетів і падінь інших людей, яким, можливо, в житті просто пощастило дещо менше, ніж нам.
------------

– Схоже, ти багато знаєш про зірки.
– Не дуже багато, але дещо таки знаю. Маю два листи з подяками від «Королівського астронома» за нариси про метеори. Я іноді виходжу вночі й пильную за ними. Зірки – безкоштовна вистава, принаймні щоб дивитися на них не треба платити.
– Яка цікава думка! Я про це ніколи не замислювався.
– Треба ж себе чимось зайняти. Якщо ти безпритульний, це не означає, що ти не можеш думати про щось інше, окрім чаю-з-двома-скибками.
– Але хіба це не важко – цікавитися чимось, приміром, зірками, живучи таким життям?
– Малюючи на тротуарах, маєш на увазі? Не обов’язково. Це ж тобі не обернутися на бісового циркового кролика – досить лише правильно до всього ставитися.
– Але, здається, більшість людей так не може.
– Звісно. Поглянь на Падді – ледацюга, що хлебче чай і спроможний тільки випрошувати недопалки. Так робить більшість. Я їх зневажаю. Але ти не зобов’язаний ставати таким. Якщо маєш освіту, то байдуже, хоч і залишатимешся безпритульним решту днів своїх.
– Моя думка цілком протилежна, – відповів я. – Мені здається, що коли забрати в людини гроші, то з тієї ж миті вона більше ні до чого не придатна.
– Та ні, не обов’язково. Якщо налаштуєш себе відповідно, то зможеш жити тим самим життям, багатий чи бідний. Ти досі можеш триматися за свої книжки і свої уявлення. Маєш лише сказати собі: «Я вільна людина тут», – він поплескав себе по чолу, – і це буде правдою.
-------
Придбати роман Джорджа Орвелла «У злиднях Парижа і Лондона» можна на нашому видавничому сайті:
https://publisher.in.ua/product/u-zlydnyah-paryzha-londona/

Леонід Данільчик – це нове потужне ім’я серед строкатого ландшафту сучасної української прози, а його роман «Крах блакит...
07/06/2024

Леонід Данільчик – це нове потужне ім’я серед строкатого ландшафту сучасної української прози, а його роман «Крах блакитної імперії» наділений тим особливим свіжим голосом, якого інколи так бракує в оповідях про нашу найновішу історію. Різкий, відвертий, разючий, інколи жорстокий, цей роман усе ж сповнений оптимізму щодо нашого майбутнього і фіналу боротьби з давнім ворогом.

Це альтернативна історія зі значними алюзіями на сьогодення, сюжет якої розгортається на тлі визвольної боротьби Батьківщини проти Спільнонародної Євразійської Федерації. Щойно здобувши незалежність, молода держава постає перед загрозою нового поневолення і балансує між збереженням демократичних цінностей та ефективним опором загарбникові, що вимагає нехтування свободами та перейняття від агресора його тоталітарного устрою.

Усі події роману зав’язуються на долях трьох героїв, чиї шляхи постійно переплітаються у нескінченному коловороті буремних часів, позначених революціями та війнами. Несхожі за світоглядами, вони все одно прагнуть однієї мети – вільної Вітчизни.

Стара імперія руйнується, і крізь утрамбовану репресіями асфальтну сірість пробиваються перші паростки ідей свободи. Богдан, Льова і Валентин – троє абсолютно несхожих героїв – дорослішають серед руїн тоталітаризму. Долі хлопців вплітаються спершу у визвольну боротьбу, а потім в агресивно розв’язану колонізатором війну.

У карколомних подіях, сміливих рішеннях, неймовірних вчинках та жорстких дискусіях проглядають краї прірви, в яку може провалитися суспільство, а молода несформована держава маневрує поміж катастрофою опинитися знову в неволі або вистояти, але перетворитися на такого ж антигуманного монстра, як колишня метрополія.

Шляхи героїв звиваються серед воєнних стежок, міністерських крісел та тюремних нар, щоб, пройшовши всі кола війни, полону та тоталітарного пекла, вони, врешті-решт, стали свідками остаточного краху імперії.

--------
***
Рука маргінала, прикрашена потворним татуюванням, штовхнула скляні двері шпиталю. Брудні чоловіки розсипались по холу, ігноруючи обурені вигуки адміністраторок.
На шум вийшла старша медсестра і рішучим жестом вказала на вихід. Пробка каністри крякнула, і під гучний регіт маргіналів чоловік вихлюпнув бензин жінці в обличчя.
Супроводжуючи свій рух ударами та штовханиною, кілька бандитів пройшли до ліфта, перекинули каталку з хворим і піднялись наверх. Решта почала рясно поливати бензином хол.
– Алло… Ал-ло! Серафиме Миколайовичу… Алло? – шумів голос сотника в динаміку мобільного головного лікаря шпиталю.
У відповідь долинали лише глухі гупання і шурхіт. Телефон лежав поряд непритомного професора. В калюжі його крові.
Шпиталь горів.

– Тут приймали поранених з Руху опору…
Рятувальник не відповів. Зиркнув довгим, повним зла поглядом, опустив щиток шолома і рушив у пекло з розплавленого пластику та бетону. Богдан стиснув долонями скроні, зім’яв у пальцях мокрі від поту каштанові пасма. Уривчасто зітхнув.
Величні постаті червоних янголів життя неприродно швидко мелькали у віконних просвітах, раз за разом скидаючи на натягнутий батут хворих, не здатних самостійного пересуватися.
– Бери! Давай, рухайся! – злився санітар.
– Як? – Сотник не знав, за що вхопити вкутаного у криваві бинти чоловіка, що скавулів від болю.
– А-ку-ра-тно! – процідив санітар і рявкнув: – Звільняй батут!

***
-------
Придбати книжку Леоніда Данільчика "Крах блакитної імперії" можна на нашому видавничому сайті:
https://publisher.in.ua/product/krah-blakytnoyi-imperiyi/

Address

Kyiv

Opening Hours

Monday 10:00 - 18:00
Tuesday 10:00 - 18:00
Wednesday 10:00 - 18:00
Thursday 10:00 - 18:00
Friday 10:00 - 18:00

Alerts

Be the first to know and let us send you an email when Видавництво Жупанського posts news and promotions. Your email address will not be used for any other purpose, and you can unsubscribe at any time.

Contact The Business

Send a message to Видавництво Жупанського:

Videos

Share

Our Story

Видавництво Жупанського розпочало свою діяльність у 2007 році і за час існування встигло видати близько 150 книжок. Головним спрямуванням є видання перекладної зарубіжної літератури, найактуальніших та найкультовіших зразків світової літератури, а також філософської та історичної думки, таким чином сприяючи заповненню порожніх лакун в українському культурному просторі.



You may also like