01/02/2024
🫡"Лата" та "Ларрі", людина та пес🐾, дружба, вірність, війна...
Перший, 32 роки, молодший сержант, старший бойовий медик #РВП, до війни мандрівник, спелеолог, альпініст. Другий - лабрадор, 5 років, сержант психологічної підтримки.
💬Я ненавиджу армію. Все що стосується армії – все ненавиджу. Все. Колись я думав що армія це романтично, але коли постійно бачиш кров, смерть, кров, смерть, кров, смерть – розумієш що вся романтика, це розірвані на шматки побратими, обіср@ні, залиті сечею та блювотою. Нічого героїчного, нічого романтично. Це жахливо, це гидотно, це блювотно. Я проклинаю всіх кому подобається війна.
🌐У мене взагалі довгий час не було ідентифікації себе як українця, я був «громадянин світу», навіть нещодавно знайшов в себе вдома футболку «Я русский» (ми в підрозділі постелили її на підлогу, як килимок). Завжди думав, що я буду жити за кордоном. Так і вийшло – виїхав до Великобританії, отримав диплом з відзнакою університету міста Ньюкасл, працював у National Geographic як оператор документального кіно. Всі події Майдану та початку війни пройшли для мене новинами з телевізора. Мої знайомі хлопці з Донецька пішли добровольцями на фронт, і я вирішив що треба приїхати хоча б подивитися, зрозуміти, для себе розібратися що до чого, тому восени 2014-го я повернувся до України.
🤝🏻Зібрав гуманітарну допомогу: ковдри, шкарпетки, консерви – дві машини усього завантажив і поїхав як волонтер до друзів у Пескі, згодом потрапив у ДАП. Тоді було все трішки легше – ти приїжджаєш будь-куди, будь до кого, просто живеш. Я взяв з собою камеру, щоб документувати події та залишився там на п'ять місяців. Був як доброволець, якийсь час провів серед Госпітальєрів, і вони мене дуже сильно надихнули на медицину⚕️. До того ж я вчився на альпініста-рятувальника, в мене був досвід надавання допомоги в горах, в печерах, і тому коли настало 24 лютого мені було просто вибрати посаду.
Відсотків на десять я думав що це якась дуже дорога маніпуляція і далі цього не піде, але на 90% – я був впевнений що війна почнеться. В січні 2022-го ми з дружиною були в Грузії🇬🇪 і стало питання чи повертатися до України? Я розумів що кордони закриють, ми зможемо виїхати і я точно піду в армію, хоча клявся дружині, що я ніколи в житті більше нікуди не піду.
Тому для мене повномасштабне вторгнення не стало чимось несподіваним, 24-го прокинувся о п'ятій ранку, а о 9:00 вже був військкоматі. Все було сплановано заздалегідь, рюкзак був зібраний, бронежилет та шолом напоготові, всі наші наступні дії були розписані у вигляді плану. Єдине, що я не спланував це те, що війна буде тривати ще десяток років. Через їх пропаганду я був впевнений, що завтра ворожий десант висадиться в Одесі та почнуться бої у місті. Думав що за два тижні я або помру, або ми переможемо або #НАТО увійде і "все порішає".
Щоб йти на перемовини з ворогом, ми повинні мати перевагу в усьому: на полі боя, на політичній та міжнародній арені, для того, щоб саме ми диктували правила. Поки в нас такого немає. Ми чекали що санкції щось змінять, а росіяни як жили раніше, такі й живуть собі, як мандрували за кордон, так і мандрують. Вони пишаються цією війною, вони пишаються що "Їх хлопці на СВО давлять укров і фашистів". На початку ще була якась віра, що до них почнуть йти гроби й вони одразу схаменуться, але зараз розумію, навіть якщо їх там 400к загинуло – у відсотковому співвідношенні розкинути по всіх територіях – це ніщо, в ДТП людей більше гине. Тому в мене зараз вже немає жодних ілюзій. Що ми хочемо від всього світу, якщо у нас навіть військові слухають російську музику, розмовляють російською, дивляться російські серіали. Треба починати з себе.
В мене є багато друзів, вже колишніх, які позбігали за кордон, і я так мрію от щоб мені було от як і їм – байдуже на все! Зараз поїду за кордон у відпустку, я ж можу залишитися, але я сто відсотків повернусь сюди. Тому що, всередині живе українець, якого неможливо вбити. І ти ненавидиш це все, але ти розумієш, що я буду ненавидіти себе, якщо не закінчу це. І буду зневажати себе, якщо моїм дітям доведеться сюди піти. Якщо моїм дітям доведеться побачити цю війну. Я цього дуже боюсь.
Цивільні кажуть "Ми втомилися від війни", я їх дійсно розумію, ну як від цього не втомитися? Наратив "Стули пельку, військовим значно важче" не повинен бути, це розділяє Україну, нам не можна сваритися з цивільними. Не можна порівнювати біль один одного і втому один одного, тому що у нас у всіх різний досвід. Те, що для мене здається болем і важкою ситуацією – для когось може бути дрібницею. Минулий рік, коли по всій країні були блекаути, і дуже часто можна було чути "Що скиглите? Ось військовим, нашим хлопчикам зараз важко, а ви там ниєте!», а я в цей момент знаходжусь в селі, в мене в хаті є генератор, тепло, світло, їжа, і в мене все добре. А моя бабуся, у якої хворі ноги, на п'ятий поверх піднятися сама не може, і вона майже не виходить з квартири. Або моя дружина, яка живе на 21-му поверсі, їй треба з собакою гуляти. Є багато нюансів і випадків, коли нам не можна засуджувати інших людей, тому що ми не знаємо їх досвід. Мені іноді буває легше сидіти тут в селі або десь в окопі ніж переживати складнощі в цивільному житті.
"Військовим важко, а ви тут розважаєтесь!" – та хай розважаються! Ми ж не знаємо що ця людина зробила до того як вона пішла розважатись? Минулого року ми з моїми друзями військовими приїхали у відпустку в #Буковель. Сиділи "по цивілці" в кафе, зайшов якийсь блогер, почав знімати відео і кричати "Дивиться! Скільки тут мужиків! Ви кончені, йдіть на фронт!". Ми сидимо тихесенько посміхаємося, але я розумію що сидимо ми, військові, і хлопці за сусіднім столиком в цивільній одежі, але вони теж військові — у когось Lowa, у когось жетон видно. І це ж, так само як нам показують сюжет, де в Одесі гуляють на тусовці, і всі кажуть "Мудаки! Йдіть на фронт!", але з них 100% є якійсь військові у відпустці, є лікар, який весь день рятував життя, волонтери, бізнесмени, які задонатили декілька мільйонів грошей.
Я б повернувся в 2014 рік і залишився б в Великобританії, не повертався би в Україну, щоб поїхати на війну. Але це мрії, в реальності я ще раз це зробив в 22-му році, теж не зміг залишитися за кордоном. Бо найважче м для мене - це вбити в собі українця. А взагалі в мене є "супер сила" - я дуже везучий"💪🏻
#СлаваУкраїні 🇺🇦
📸журналіст: Олег Пальчик
ТРО Медіа
Сили територіальної оборони ЗСУ
Збройні Сили України / The Armed Forces of Ukraine
