03/11/2023
Я пишу тексти.
Багато хто пише тексти в наш час, коли соцмережі дозволяють говорити все. Інколи зашифрованими символами, але все.
Я пишу тексти швидко і не задумуючись. Я ніколи не знаю з чого почну і чим він закінчиться.
Більшість нормальних авторів продумують, пишуть план, переплітають події, продумують, що написати першим, що другим, чим закінчити.
Вираховують ідеальний розмір тексту і час розміщення (щоб більше людей побачило).
Люди часто думають над текстами декілька днів чи годин.
В мене є знайома з туризму, яка робила дуже гарну рекламу турів в інстаграмі.
Вони були продумані і виважені, але я була здивована, що на цю на мій погляд просту роботу вона витрачала по 3 дні на кожну публікацію!!
"Я збираю матеріал, читаю про країну, продумую чим зачепити, який колір обрати для шрифта".
Три дні на оголошення, яке може й не зіграти - це дуже багато...
Я про тури навпаки писала непродумано і емоційно, але це і спрацьовувало - людям були потрібні МОЇ враження і емоції.
Я запросто могла "зарубати" тур і навпаки зробити його самим продаваємим.
Але це забирало максимум 7 хвилин мого часу (якщо не було одразу світлин до реклами).
- Це не професійно! - казала вона мені.
- Можливо, хоча я так не думаю, бо я не дизайнер-графік, а турагент і більше вкладаю часу в роботу, а не в рекламу. І бронювань в мене більше.
- Просто в тебе більше знайомих.
- Ну да )) А більше знайомих людей в яких людей?
- Наглих!
- Ні, в комунікабельних! )) Ти ж боїшся людей і ненавидиш спілкування, тому в тебе менше знайомих, але є підписники, які купують в тебе тури говорячі пальцями, а не ротом.
- Да, я ненавиджу спілкування і мені простіше, щоб мені писали, ніж телефонували.
Після повномаштабного вторгнення я її зрозуміла. Вже майже 2 роки мені теж простіше говорити "пальцями" по клавіатурі, ніж голосом.
Бувають дні, коли я обираю режим тиші, бо інакше не витягну.
Але все одно пишу тексти.
Це рішення я прийняла, тому що завжди любила писати. Це допомогає мені не лише занотувати події, що відбуваються, але й скинути негатив, переживання, думи_мої_думи (це часто не на загал, а для себе, а для інших я завжди намагаюсь лишити надію, підтримку і прийняття.
Бо це необхідно і важливо. Бо такі тексти надихають боротися і жити, а не опускати крила.
Я вмію лікувати словом - то чому ж цим не скористатися?
"Ви неймовірна!" - щодня пишуть мені люди.
А я собі думаю: "Ну звідки вони знають?" ))
Бо часто це зовсім незнайомі люди, яких я ніколи не бачила, але які підписались на мою сторінку і читають мої тексти.
В своїй "бульбашці" ми постійно кажемо гарні слова один одному - це підтримує, надихає, дає впевненість.
Але от зовсім незнайомі люди дарують мені слово "неймовірна"! (я до речі його обожнюю і мені дуже приємно це читати)
Але думаю про тих, хто ніколи не чув це слово звернене до себе.
І якби Ви сказали йому:
- Ти неймовірний, бро! - він би можливо згадував ці слова пів-життя!
А це ж так легко! Казати своїм, що вони геніальні, неймовірні, дивовижні, прекрасні, кохані і т.інш.
Ці ж слова не потрібно купувати за тонни золота, вони безкоштовні, але після них блищать очі, розправляються плечі і крила, і люди впевнено крокують по життю.
Прошу вас, спробуйте!
Кажіть ці слова!
Кажіть всім, кого любите.
Кажіть в сфері обслуговування.
Кажіть в коментарях.
Кажіть тим, кого побачите на вулиці.
Робіть наших сильнішими!
Це ж так легко.
В мене є подруга військова, яка валить орків і їхню техніку так майстерно і точно, що всі просто закохані в неї.
Вона знає, що вона крута! Їй постійно це кажуть на війні.
А в цивільному житті вона каже про себе зовсім інші слова: "йайобнутавійськовабаба!"
Я коли це почула ледь зі стільця не впала.
Вона справжня красуня, вона майстерно воює, вона ЛЕГЕНДА, а так себе знецінює...
Виявилось, що її єдині відносини з чоловіком подарували таке себесприйняття.
- Ти офігенна!!! - кажу я їй! - Ти неймовірна! В кожного піднімається настрій і все інше, коли ти прилітаєш на позиції. Не знецінюй себе!
- Ну да.. На позиції... А коли війна закінчиться...
Ми багато говорили.
Тепер вона щасливо закохана і він називає її принцесою. І вона не каже про себе ті слова, що я привела вище. А купила собі корону і виявилось, що примірявши корону доросла дівчинка прожила як це бути принцесою і королевою, і відфутболила багато комплексів нав"язаних минулими відносинами.
Колись моя клієнтка казала, що ніколи не буде впевнена в собі, бо їй ніхто не дарував таких букетів, коли вони закривають всю тебе.
І в неї ніколи не буде такої "фоточки" з огроменним букетом.
Я пішла з нею на каву на Арсенальній. Там продавали букети і вазони.
Від запаху піонів в мене завжди відчуття ейфорії і щастя. Я підійшла до дівчини-продавчині і спитала:
- Скільки коштують всі ці піони?
- Не знаю.. Мабуть 1000 гривень. Ну хай буде 800, раз тобі.
Я купила цю огроменну охапку ніжних піонів і подарувала клієнтці, яка перед цим оплатила досить недешевий тур, але собі ніколи не дозволяла такі букети.
І сфоткала її в різних позах в Маріїнському парку з цією красою.
І вона плакала і сміялась, і кружилась в цих квітах, і нарешті сказала:
- Як в тебе виходить вирішувати все на світі?
- Це ж просто і не дорого!
- Для мене це дорожче мільйону!
Я людина дії - і завжди намагаюсь вирішити всі проблеми негайно.
Тому інколи не розумію навіщо відкладати щось, що зробить тебе щасливим, якщо в тебе є все, щоб організувати це щастя.
Після повномаштабного вторгнення я стала іншою.
Хоча з 2014 року я постійно донатила на ЗСУ і закривала багато зборів волонтерів, та зараз в мене прям хвороблива реакція на все.
Друзі запросили на концерт - я б пішла не заради концерту, а щоб з усіма побачитись, але не дозволила собі - скинула ці гроші на ЗСУ.
Захотіла суші - не дозволила, кинула на аптечки.
Замріяла виспатись, коли по нам весь травень їб@шили ракетами, вже відкрила додаток УЗД, купити квиток на Мукачево - не забронювала, відіслала гроші на пікап для Армії.
Хотіла подивитись які сукні робить мій улюблений дизайнер, сама себе посварила - скинула гроші на новий двигун нашим хлопцям.
Хотіла зробити ремонт, знайшла майстрів і... перекинула гроші на дрони - це важливіше.
І так в усьому, щодня, доки не вигоріла до цурочки.
І ще ці суди над Героями, куди ми ходимо, а потім приходиш без сил і з таким відчаєм і тугою, що потрібно день як мінімум на відновлення.
Бо ми чемні і виховані, а судді живуть на наші податки і подачки влади, і ведуть себе так зверхньо, так мерзенно, наче вони царі і боги, а ми букашечки-козявочки.
Тільки не розуміють, що коли букашечки перетворяться на осиний рій, то не врятують ні мантії, ні охорона, ні стіни, ні вікна з гратами...
Нам необхідно це перетворення і щоб всі гниди, поряд з нами боялись.
Всі ті, хто чекає на прихід ворога - пісялись від страху і тікали.
Добре, що я неймовірна і комунікабельна, і в мене дивовижні подруги, які відчувши, що я надломлена почали писати:
- Приїзди до мене в Буковель!
- Їдь до мене в Калуш.
- Приїзджай в Італію (Польщу, Угорщину, Відень і інш.)
Дякую, мої рідні.
Я відчуваю, що варто прислухатись.
Бо коли тобі в один день пише аж 5 осіб - це вже не просто знак чи натяк, це вже Доля випирає тебе копняками і кричить в саме вухо: "Подумай про себе!!"
Почала думать.
Може зникну на декілька днів з ФБ.
А може буду бісити спокоєм і миром, який здається є всюди.. тільки не в нас (знаю, що це не так, але можна трохи понию?).
Я ще ні про що конкретно не визначилась.
Але вже собі пообіцяла.
Можете відписуватись до кінця місяця (бо не розумію дати, які оберу, та й чи оберу).
Ваша #Дубровська
03.11.2023 Київ
Tetiana Dubrovska