12/03/2024
А давайте святкувати Життя!
Таке, яким воно є. Таке іноді складне, дивне і несправедливе. Таке водночас яскраве, цікаве і невимовно гарне в усіх своїх дрібничках. Тут і зараз. Навіть тоді, коли здається, що зовсім немає приводів для свята. Навіть тоді, коли все котиться під три чорти. Навіть тоді, коли зовсім не хочеться жити.
Просто пам’ятати, що цей світ завжди більший за будь-яку нашу проблему. І ми з ним - одна команда. А коли так, ми впораємося з чим завгодно. Тому що ми ніколи не самотні.
Хвалити себе за будь-які речі. Милуватися своєю ходою. Волоссям. Посмішкою. Картиною, фіалками, голосом. Червоним дипломом. Млинчиками (чорт забирай, в мене ж найкращі млинці в світі - геть цю дурнувати скромність!).
Не знецінювати - ніколи. Ані своє, ані чуже. Чужого ж і не існує - є лише наше відображення в ньому.
Бачити в людях тільки хороше. Сміятися, коли весело. Плакати, коли сумно. Не звинувачувати себе - ні за перше, ні за друге.
Починати день з посмішки - спочатку до себе самих, Всесвіт відповість. Неодмінно. Завершати день вдячністю. Всесвіт підлаштується - причин для неї ставатиме більше, просто повірте.
Простити старі образи. Почати з себе. Не впізнати після цього своє відображення у дзеркалі. Здивуватися, як розправилися плечі. А це просто крилам дали, нарешті, волю.
Прийняти минуле. Закохатися в майбутнє. Насолоджуватися поточним.
Шити сукні, навіть якщо поки що їх немає куди носити. Вчитися танцювати, навіть якщо поки що немає з ким. Фарбувати губи, навіть якщо поки що немає кого цілувати.
Вірити. Любити. Літати. Святкувати! Не чекати на якийсь особливі нагоди. Тому що саме Життя - і є та сама особлива нагода.
З Весною нас усіх.
(** мій текст 2021 року, який я публікую щороку 1-го березня, і який нарешті переклала українською.)
