01/02/2024
Продовжую про #мововбивство #лінгвоцид, щоб не забути #защоненавиджурсню.
Лінк на попередню серію тут👇🏻
http://surl.li/qbkoe
Українську мову витравлювали століттями. У більшості випадків загроза йшла з боку боліт. Тож свій «список Арʼї Старк» з іменами мововбивць почну з московського патріарха Філарета, що у 1620 році наклав анафему на «книги литовського друку» (українські та білоруські), та московського царя Міхаїла, який у 1627-му з подання згаданого вище церковника наказав «на пожарах спалити» всі примірники надрукованого в Україні «Учительного Євангелія» Кирила Транквіліона-Ставровецького. Збірник проповідей на 181 сторінку автор надрукував у власній друкарні 9 листопада 1619 року. Та московський цар вирішив, що ці книги несуть у світ «єрєсь та смуту».
Справу їхню продовжив московський цар Алєксєй Міхалич, який, укладаючи договір з поляками у 1667 році, ставив вимоги стосовно українських книг та їхніх авторів і видавців: «Усі ті, в яких місцевостях книги друковані та їхні творці, також друкарі, смертю страчені та книги зібравши, спалені були й надалі, щоб міцне замовлення було безчесних злодіїв книг нікому з наших королівської величності підданих ніде не друкувати під страхом смертної кари».
Цікаву історію з тих часів описує в курсі лекцій про українську культуру Іван Огієнко.
«Ще в половині XVII віку року 1649-го українці заклали в москві першу в росії організовану школу. Коханець царський, молодий Федор Ртищев, з дозволу царя і патріарха заснував у двох верствах от москви монастиря і року 1649-го покликав туди з Києва «иноковь изящньіхь вь ученіи грамматики словенской и греческой, даже до риторики и философіи». Приїхало сюди до тридцятка українців. І вони зараз же почали навчати своєї науки, і першим учеником був у них сам Ртищев. І на 2-й рік вже густо посипались доноси на українську школу. Зняли велику тривогу, пішли трУси та допити. На допитах казали:
«Учится у кіевлянь Федорь Ртищевь греческой граматє, а в той граматє и еретичество есть…: А бояринь-де Борись Морозовь держить отца духовнаго (тільки) для прилики людской, а еретичество-де знаеть и держить… Кто по латьіни научится, тоть сь праваго пути совратится…»
Двое учеників проте поїхали в Київ. Із цього знову зняли на москві цілу бучу. Скаржились богобоязливі мсклі (слово вжив Огієнко, я тільки зацензурувала, щоб Марк не нервував):
«Поєхали они доучиваться у старцевь-кіевлянь по-латьіни. И какь вьіучатся и будуть назадь, то оть нихь будуть великія хлопотьі; надобно ихь до Кіева не допустить и воротить назадь…».
Ну, ви зрозуміли)). Війна — це мир. Учєньє — тьма, а нєучєньє — свєт. Болотяні споконвіку боялися прогресу, як чорт ладана. А прогрес на болота споконвіку несли українці. Вони завжди такими були.
У 1677 році московський патріарх Іоакім наказав видерти з українських книжок аркуші «не подібні до книг московських», а пізніше — у величезних багаттях на вулицях Москви спалити книгу проповідей «Вінець Христов» Антонія Радивиловського, а разом з ним — твори видатних українських богословів Петра Могили, Лазаря Барановича та Інокентія Ґізеля.
У своїх проповідях Радивиловський зокрема цитує античних авторів: Тацита, Плутарха, Цицерона, Плінія та інших, наводить приклади з давньої історії, образи з міфології, анекдоти, випадки з повсякденного життя, притчі. Словом, єрєсь іще та. Спалити!
***У наступній серії підуть важковаговики — Пьотр Пєрвий і Єкатєріна Вторая.
***Нагадую, за основу беру матеріал докторки фізико-математичних наук, професорки НТУУ «КПІ», дисидентки Ніни Вірченко «Документи про заборону української мови (XVII-XX ст.). Хочу ще якось про неї окремо написати. З подивом дізналася, що вона закінчила нашу житомирську школу № 36.
