09/01/2024
Неможливо перепостити статтю, тому я зробила вибірку з інтервʼю з харківським художником Павлом Маковим!!! Це те, що є в мені… це те, про що і як я думаю і це є моєю силою ! Дякую Тетяні Пушновій за пост і Marianna Maslova пере пост… «Художник Павло Маков вже давно повернувся до Харкова, до своєї майстерні. І тепер під обстрілами за 25 км від пекла готує нову виставку. Павло Маков: 💬 І знову те саме, кожного разу: наразі війна – не до культури. Ідіоти ви, так через те і війна, що вам 30 років було не до культури. Якби весь цей час Європа відчувала, що ми її частка, якби вони бачили наші виставки, чули нашу музику, читали наші книжки, війна скоріш за все не почалася б. Бо вони б не Україні допомагали, вони б своє захищали... В очах Європи ми дотепер не є садом. Для Європи ми сельва, пустош, степ.
💬 З пам'ятниками в міському просторі взагалі біда в Україні. Подивіться на новий пам'ятник загиблим дітям у Харкові... це жахливо – естетика типових надмогильних пам'ятників "пацанам" доби 1990-х. Що, в Україні немає скульпторів гарних? Є дуже гарні скульптори. Але чомусь знаходять якихось таких кладбищенських і ставлять пам'ятники саме в цій естетиці.
І саме таке естетичне ставлення до загиблих дітей ми закарбовуємо в майбутнє. Тому що ти цей пам'ятник уже не прибереш. Бо це святе. Як ти прибереш пам'ятник загиблим дітям? Який би поганий не був, він стоятиме.
💬 Століттями Росія вкладала шалені гроші й зусилля в просування своєї культури, в ту саму м'яку силу... Але всі ці інструменти впливу Росія здебільшого спрямовувала на експорт, на створення свого образу назовні, а не заради змін зсередини. Література, музика, живопис не зробили Росію цивілізованою країною. Достоєвські, Пушкіни, Чайковські, Чехови – вони програли свою битву за Росію. Труп виявився трупом, оживити його не вдалося. Це дике поле, страшне дике поле. І саме з ним ми наразі маємо справи.
В перші два місяці повномасштабної війни я вважав, що взагалі працювати не зможу, настільки мене захопила ненависть. І на цих емоціях я "скасовував" все російське, що бачив. Але коли перші емоції зійшли нанівець, зрозумів, що енергії руйнування надовго не вистачить.
Навіть якщо Росія розпадеться на друзки, ... замість однієї великої Росії-людожера з'явиться багато маленьких Росій-людожерів.
Вона завжди буде поруч. І з нею треба буде завжди якось жити, хочемо ми того чи не хочемо. І жоден рів із крокодилами не допоможе.
Не можна надихатися лише тим, що кричати "Cancel Russia!". Протистояти їй можливо, тільки будуючи своє – сильну армію, культуру, державу. Треба робити своє, потужне своє і навчитися цінувати своє.
💬 Лякати реальністю – це не завдання мистецтва. Воно в будь-якому разі своїми "жахами" не може конкурувати з тим, що ми щодня бачимо в телеграмі, не кажучи вже про те, що навкруги в реальності.
Завдання мистецтва зробити так, щоб показати сенс життя, попри його жах. Не згладжувати, ні. Мистецтво завжди про драму життя. Але і про розуміння того, як із цією драмою жити…»