Український Дім у Римі

20/11/2024

НА ЖАЛЬ, НЕ ВСІ ЦЕ УСВІДОМЛЮЮТЬ.

Не всі розуміють, наскільки важливо для дитини знати декілька мов, а особливо успадковану, рідну мову. Чому це важливо?

📚 Культурна ідентичність: знання рідної мови допомагає дитині зрозуміти своє коріння, історію та традиції.
🌍 Розширення можливостей: володіння кількома мовами відкриває двері до нових можливостей у навчанні, кар’єрі та комунікації.
🧠 Розвиток мозку: дослідження доводять, що багатомовність стимулює розвиток когнітивних здібностей, покращує пам’ять та критичне мислення.
❤️ Сімейний зв’язок: знання мови предків зміцнює зв’язок із родиною, особливо зі старшим поколінням.

Навчіть вашу дитину української мови – подаруйте їй безцінний скарб, який вона нестиме через усе життя.

Дякуємо .ua за цікавий і змістовний текст. Обов’язково прочитайте його – це важливо!

#УкраїнськаМова #НашСкарб #КультурнаІдентичність #НавчаймоДітей

Як навчити української мови закордоном, якщо нею розмовляє лише мама?

Iryna Tyz:
Цей текст я написала два роки назад, але так ніколи і не опублікувала. Хай він буде комусь корисним! (Поради з власного досвіду) - на фото Ганнуся і Стефан 10го жовтня на площі Капітоль в Тулузі - маніфестуємо проти чергового бомбардування Росією України.

(Вперше цей текст Diaspora.ua опублікувала у 2022 році, однак з кожним роком, і навіть місяцем, повномасштабної війни, поради пані Ірини стають все актуальнішими).

Отже, як навчити української мови закордоном, якщо нею розмовляє лише мама?

У нас франко-українська пара, чоловік знає кілька найважливіших слів українською. Старший син, якому зараз чотири, говорить українською та французькою, молодша дочка, якій два, говорити тільки вчиться.

Спочатку у мене було багато страхів: Чи заговорять мої діти українською? Довкола я чула багато історій про те, як в сім'ях, де носієм мови лише є один з батьків, ця мова залишається пасивною (тобто дитина розуміє, але не говорить). Допомогли поради друзів, педагогічна освіта і мотивація. А зараз хочу поділитися своїм досвідом, можливо, це допоможе Вам.
Мову країни, в якій Ваша дитина живе, вона вивчить. Для цього є родичі, школа, вулиця і медіа. А хто навчить української, якщо не Ви?

Пам’ятаю, як я вперше сідала в громадський автобус з візочком. Сину не було ще і десяти днів. І пам’ятаю моє ледь вагання « Якою мовою з ним говорити: українською чи французькою? ». І я вголос до нього звернулася українською. Я подумала, що весь автобус на мене обернеться і я очікувала поглядів « Понаєхалі ». Але весь автобус продовжив жити своїм життям, а я ніби пережила ще раз той момент в 2001 року, коли повністю перейшла на українську в Києві. Україномовна вдруге.

Правило 1. Українська повсякчас

Найголовніше правило: мова спілкування між Вами і Вашою дитиною повинна бути українською. Це правило непорушне. Ніякий вийнятків. Ніколи. Ви звертаєтеся українською, дитина - відповідає українською.
Навіть за присутності французів - батька, виховательки, вчительки, свекрів чи незнайомців на гральному майданчику, я говорила з дітьми українською, а потім задля вихованості резюмувала їм зміст французькою.

Був період, коли мій син вчився говорити, коли він часто і багато відповідав мені французькою. На іноземну мову я казала, що "Не розумію" і не відповідала або не робила чогось, допоки я не чула цього слова українською.

Дитині потрібне спілкування з мамою і вона прийме правило говорити з Вами тільки українською. "Не розумію" ви можете замінити на іншу фразу, наприклад, "українською, будь ласка".
З іншого боку, коли Ваша дитина почала говорити українською, Ваша робота не закінчується, бо їй треба дати словниковий запас, щоб вона могла все вам сказати, щоб їй не бракувало слів для висловлювання. Щоб Ваше спілкування було повноцінним.

Правило 2. Українська повсюди

Ваше завдання - створити для дитини україномовне середовище. Адже мова - це спосіб спілкування.
Для цього говоріть українською і говоріть якнайбільше. Слухайте разом в машині українську музику або радіо (Зараз існує чудовий додаток радіо Країна ФМ) через Ваш телефон, читайте книжки, запрошуйте україномовних гостей додому і створюйте україномовні ситуації, наприклад, знайдіть україномовних друзів-однолітків серед дітей Ваших друзів, які живуть в Україні. Спілкуйтеся з ними хоча б раз на місяць через скайп.

Грайте в настільні ігри і показуйте українські мультики (хоча в нашому випадку син може дивитися мультики і англійською). Для того, щоб навчити писати, купіть картки, на яких можна стирати написане і писати знову. Якщо навчаєте читати, купіть книжки, які відповідають інтересам дитини - наприклад, про Щенячий патруль, Блискавку Макквіна чи Івасика-Телесика. Якщо їздите у подорожі закордон (не в Україну), знаходьте щось українське там - пам'ятник, українців, ресторан тощо.
Наклейте на Ваш комп'ютер українські літери на клавіатуру і переведіть Ваш телефон на українську - хай дитина бачить частіше і більше кирилицю.

Правило 3. Мова та культура

Не забувайте, що Ви передаєте мову і культуру. Слова "борщ", "кутя", "козак", "бандура" чи "вишиванка" ваша дитина без вас не вивчить.
В якийсь момент ми слухали українською "Baby shark" українською. Це краще, ніж нічого. Але наступний крок - це вчити українські пісеньки Марії Бурмаки чи просто українські народні пісні, щоб передавати дітям українську мелодику. Теж саме і з книжками. Читати лише українською (французькі книжки я перекладаю на ходу) - це добре, але наступний крок - це читати про Рукавичку, бо слова "мишка-шкряботушка" або "жабка-скретотушка" у французьких книжках немає. Завантажте додаток "Казки" і хай Ваша дитина слухає казки самостійно.
Мій син якось побачив на фотографії, що його троюрідна сестра, яка живе у Києві, у класі віднімає руку, а не палець, як у Франції. Коли ми зараз граємося у школу, він піднімає руку, а не палець.

Правило 4. Пізнаємо світ українською

Створіть умови, щоб Ваша дитина пізнавала світ українською, наприклад, щоб про сонячну систему чи про закони Архімеда вона почула вперше від Вас українською.
Ходіть в музеї і розповідайте про космос і природу українською. Спробуйте організувати курси української мови у Вашому місті, де будуть говорити про українську історію, географію і літературу.

Правило 6. Українська - це модно

Якщо французькі, англійські, німецькі книжки - це яскраві і стильні, з віконечками і пазлами, українські мають бути також модними, щоб дитині було цікаво і щоб вона була горда.
Не шкодуйте грошей на українські гарні книжки. Коли Ви втомлені повертаєтеся з роботи, а треба ще сидіти з дітьми читати французькі книжки, перекладаючи їх на українську зльоту? Дозвольте собі хвилинку розслабону і почитайте українською.

Активне читання. Коли Ви читаєте книжку, задавайте запитання - щоб стимулювати мовлення. Що, як, для чого? Прості питання. Наприклад, коли ми читаємо книгу « Мед для мами », коли Зайченя загубилося і не може згадати свою адресу, я питаю, на якій вулиці ми живемо.
Подумайте про одяг з українськими написами і вишиванки, як атрибути козаків.

ВИЙНЯТКИ з правил

Вивчення мови, коли Ви - єдине джерело цієї мови - дуже втомлива штука. Коли я втомлена - раз чи два на тиждень, я дозволяю собі не читати дітям українською перед сном.
Щодо мовних вийнятків, я « допускаю » відвести дітей у кінотеатри, на вистави для дітей і екскурсії французькою. А також допускаю слова « дуду » - французькою « улюблена м'яка іграшка », аналогів якого немає в українській і "шоколятін" - це те, як на півдні Франції називають булочку з шоколадом.

І найголовніше - це Ваша мотивація. Дитина Вас відчуває. Якщо Ви вагаєтеся щодо того, чи варто, щоб вона вчила українську, вона, на жаль, не буде говорити українською.

Якщо Ваше життя організоване інакше - почніть його змінювати потрошки його українізуючи. Бо це як з дієтою - якщо занадто строга, то ми її занадто швидко закінчуємо 🙂.

Моя мрія і мета - щоб діти зі мною співали Братів Гадюкіних і розуміти всі "між рядків". Чи вийде - напишу за кілька років.
А як Ви навчаєте Ваших дітей української?

Авторка тексту - українка з Франції, громадська діячка та волонтерка Iryna Tyz,
https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=10161300346441800&id=530946799

20/11/2024

Вітаємо, друзі!
Сьогодні середа, а це означає, що настав час нашої рубрики "Оберіг або скринька цікавинок".
Щоразу з нашою улюбленою Світланою Нікітенко Svitlana Nikitenko ми торкаємось глибинних тем, які знаходять відгук у серці кожного. Запрошуємо вас у чергову подорож, яка змусить замислитися, відчути і, можливо, переосмислити те, що ми знаємо про нашу історію та життя.

Дякуємо, що ви з нами. Пам’ятайте: кожна вподобайка, коментар чи поширення допомагає нам разом берегти пам’ять та ділитися важливим. 💙💛

ПАМ'ЯТАТИ, ЩОБ ЗБЕРЕГТИ СЕБЕ

Тиждень напередодні поминальної суботи жертв Голокосту проходить у жалобі, смутку, роздумах...
23 листопада засвітиться кожне віконце, де живуть наші співвітчизники. Засвітиться, щоб згадати, не забути і не повторити більше ніколи...
Сьогоднішній випуск рубрики "Оберіг" також присвячується жертвам Голодомору 32-33 років.
Голодомор живе у пам'яті українців гострим болем та невимовною тугою.
У творчості багатьох письменників знаходимо відображення цієї страшної трагедії.
Пропонуємо вам уривок із роману Уласа Самчука "Марія", у якому автор на прикладі однієї родини розповідає про жахливі події голодних років.
Сподіваємося, уривок з твору спонукає вас прочитати або перечитати весь роман.

Вечором Корній підгострив сокиру і вийшов на двір. Темно. На небі до погибелі зір. Молочний Шлях на цілу ширінь розлігся. У Максимовій хаті ясно світиться. Там вештаються люди і чути голосний гармидер.

Корній загукав пса. Підбіг Сірко, лащиться, лиже руку, ту саму руку свого пана, яка тримає сокиру.

— Ти, ти, ти! — погладив Корній Сірка по великій, м’якій голові. І майже раптом Корнієві стає шкода собаки. Положивши сокиру на землю, сів коло нього на мокрому, обняв Сірка. Пес заскавулів і пригорнувся до старого.

І так тривало довго. На високому, ніби зі сталі, небі зорі, Молочний Шлях. У хаті Максима співають. Сірко і Корній сидять, обнявшись, і слухають спів.

— Так, так, собако,— шепчуть Корнієві вуста.— Минулося наше. Знайшов я тебе маленьким цуциком і думаю: рости. Маю господарку, і будеш охороняти. І хіба ти не охороняв? Ще й як... Боже мій! Ще й як— Цілими ночами бігаєш і гав-гав! І гав-гав! Я працював. Не раз прийдеш на подвір’я, ніг не можеш підволокти. Ляжеш, а ти все своє, все тільки своє... Правда ж? Не плач, собако. Не плач хоч ти...

Ніч ішла, дихала весною. З далеких піль віяло запахом чорнозему. Корній чує той запах, і в ньому збуджуються спомини.

— Йди, собако... Йди геть, а я піду також. Йди і не спокушай. Не можу підняти на тебе руку. Встав, узяв сокиру і пішов до хати.

Улас Самчук.

Світлана Нікітенко

Посилання на аудіокнигу: https://youtu.be/6ZPmSMEy4-8?si=ecqTePqLH5ng-4fU

#УкраїнськийДімУРимі #Оберіг #Голодомор #Памятаємо #НіколиЗнову #УласСамчук #Марія #УкраїнськаІсторія

19/11/2024

1000 ДНІВ НЕЗЛАМНОСТІ

1000 днів.
1000 днів жаху, сліз, смертей, розрухи, терору, крові, болю і втрат.
1000 днів, які змінили нас назавжди.

Але ці 1000 днів — це також 1000 днів мужності, віри, єднання.
1000 днів, коли кожен із нас став частиною великого опору.
1000 днів, коли світло незламно протистояло темряві.

Це 1000 днів, які довели, що сила українського духу нездоланна. Ми тримаємо стрій на полі бою, у волонтерських штабах, у лікарнях і класах, у наших домівках і за кордоном. Кожен з нас — солдат цієї боротьби, і кожна наша дія наближає день перемоги.

Це 1000 днів, коли в цьому жахливому пеклі кується відновлена, сильна нація. Нація, яка пам’ятає своє минуле, бореться за своє теперішнє і виборює майбутнє.

Ми шануємо кожного героя — тих, хто на передовій, тих, хто рятує життя, тих, хто допомагає у тилу, і тих, хто вже став ангелом-охоронцем України.

Ці 1000 днів стали випробуванням для всього світу, але ми вистояли. Ми довели, що нас не здолати.
І головне — ми віримо, що скоро прийде день, коли ми з гордістю скажемо:
Ми вистояли! Ми перемогли! Ми Україна!

Дякуємо кожному і кожній, хто став частиною цієї боротьби. Разом ми сила. Разом ми переможемо.

Слава Україні! 💙💛

#УкраїнськийДімУРимі #Україна #1000ДнівНезламності #СилаУкраїнців #НаближаємоПеремогу #Єдність #ГероїНеВмирають

19/11/2024

Привіт, друзі ! 👋👋👋
Сьогодні в рубриці вівторка "Нашого цвіту по всьому світу" 🇺🇦🌎 розповідаємо про великого українця, видатного українського письменника, новеліста, класика сатиричної прози XX століття Остапа Вишню, 135-річчя від дня народження якого ми нещодавно відзначали.
Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) народився 13 листопада 1889 року на хуторі Чечва біля села Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині (нині – Охтирський район Сумської області) в багатодітній селянській сім’ї відставного солдата Михайла Кіндратовича Губенка та його дружини – Параскеви Олександрівни. Батько працював на поміщика, а мати поралась коло дітей (їх було 17) та по домашньому господарству.
Павло ріс шостою, допитливою й мрійливою дитиною, рано навчився читати і пішов до початкової школи, коли йому ще не виповнилося 6 років.
Пізніше закінчив двокласну школу у Зінькові. Мріяв стати вчителем, але через брак коштів його відправили до Київської військово-фельдшерської школи, оскільки навчання там було безкоштовним. Відомо, що він закінчив її у 1907 році і працював фельдшером спочатку в армії, а потім – у хірургічному відділі лікарні Південно-Західних залізниць.
Ризикуючи своїм життям, особисто працював у поїздах, переповнених тифозними хворими, допомагав їм чим міг, а ще – смішними анекдотами, які сам складав і майстерно розповідав.
Працюючи в лікарні, старанно займався самоосвітою, склав екстерном іспит за гімназію і в 1917 році став студентом історико-філологічного факультету Київського університету. Революція 1917 року і початок громадянської війни не дозволили йому продовжити здобувати освіту.
У 1919 році Павло Губенко завідував Медико-санітарною управою Міністерства шляхів УНР, яка була розміщена в м. Кам’янці-Подільському. Саме тоді, 2 листопада 1919 року у газеті «Народна воля» за підписом «П. Грунський» він надрукував свій перший сатиричний твір – «Демократичні реформи Денікіна (Фейлетон/ Матеріалом для конституції бути не може)».
Навесні 1920 року Губенко приїхав до Києва, де його заарештували «за активну громадянську діяльність у період УНР». Наступного року, не виявивши «компромату» ні за гетьманщини, ні за петлюрівщини, Павла Губенка випустили із в’язниці.
У квітні 1921 року він почав працювати в республіканській газеті «Вісті ВУЦВК», а ще через кілька місяців – відповідальним секретарем «Селянської правди». 22 липня 1921 року у цій газеті під фейлетоном «Чудака, їй-богу!» вперше з’явився підпис «Остап Вишня». З того часу розпочався період активної творчості і систематичних виступів письменника у радянській пресі.
Відомо, що він брав участь у діяльності літературних об’єднань «Плуг» і «Гарт», в організації та редагуванні перших номерів журналу «Червоний Перець». У 1922 році Остап Вишня написав близько 80 усмішок і фейлетонів, в 1923 р. – понад 270. У 1924 році видав 9 збірок своїх творів, а в 1929 році – 28. У 1926 році Остап Вишня опублікував збірку «Українізуємось». Згодом, за три роки вона була перевидана 5 разів.
23 грудня 1933 р. Остапа Вишню знову заарештували – у сфабрикованій проти нього справі.
У 1935 році Вишню перевели в ізолятор на Кожву (коло Воркути), а звідти, у 1937 році – в час масових розстрілів політв’язнів у концтаборах – відправили за 800 кілометрів в мороз пішим етапом назад до Чіб’ю для додаткового «слідства». Відомо, що у дорозі Вишня захворів на запалення легенів і в непритомному стані його залишили на якомусь пересильному пункті. Саме це врятувало письменника від розстрілу, бо поки він боровся зі смертельною недугою, період єжовських розстрілів політв’язнів минув.
З грудня 1943 р. письменник вийшов на волю. У наступному році він повернувся до літературної роботи, надрукувавши 26 лютого в газеті «Радянська Україна» усмішку «Зенітка», яка обійшла усі фронти і часто звучала по радіо. У постаті діда Свирида – головного героя твору, письменник показав кращі риси народного характеру.
У 1955 році судовими органами СРСР Остап Вишня був реабілітований. Через рік, 28 вересня 1956 року, письменник помер від серцевого нападу.
Йому випала доля гумориста-мученика – аж до самої смерті, і навіть після десятилітньої каторги він не переставав «усміхатись». У одному з передсмертних записів у своєму щоденнику він занотував: «Все життя гумористом! Господи! Збожеволіти можна від суму!» І далі, як підсумок свого життя і праці: «Мало я зробив для народу! Мало! Хотілося б більше, але що я можу зробити… Ой, як буде комусь соромно за мої страждання! Ой, як буде!».
Остап Вишня вважається засновником нового жанру в українській літературі – усмішки. Тільки за 1928 рік вийшло 25 збірок «Вишневих усмішок», а 1928 року було видано чотиритомне видання вибраних усмішок. Загалом ще за життя письменника світ побачило понад 100 збірок його творів. Лише до початку 1930 року тираж книжок Вишні доходив до двох мільйонів – нечуваної для тих часів цифри.

Використані джерела:
https://dovidka.biz.ua/ , https://uinp.gov.ua , https://osvita.ua/

Підготував: Василь Пиріг

#УкраїнськийДімуРимі #НашогоЦвітуПоВсьомуСвіту #ОстапВишня #УкраїнськіМитці #ІсторіяУкраїни #УкраїнськаМова #УкраїнськаДіаспора #УкраїнськаГордість #УкраїнськаКультура #УкраїнськаСпадщина #ВеликіУкраїнці

15/11/2024

Вітаємо, друзі! 💛💙

Сьогодні у нашій рубриці "Зберігаючи пам’ять предків" ми подорожуємо до села Шевченкове, що на Черкащині, щоб поринути у світ традицій, культури та історії наших предків.

Перед вами справжня скарбниця українського мистецтва і побуту:
🪶 Скриня для приданого — витвір майстерності села Шевченкове, збережена у малюнках Івана Гончара.
🥚 Великодні писанки Черкащини — символ життя та відродження.
👩‍👩‍👧 Родинне фото 1920-х років — історія, яку ми бачимо через обличчя наших пращурів.
✂️ Фрагмент вишивки жіночої сорочки XIX століття — тонка робота, яка передає душу української жінки.
🍵 Миска роботи гончарів села Гнилець — елемент щоденного побуту, який стає мистецтвом.
🚜 Валка возів із буряками, які везуть на цукроварню — фото, яке показує важливість праці в житті українців.
💧 Біля криниці у святковий день, 1908 рік — спогади про особливі моменти, які об’єднували громаду.

Ці унікальні знімки та малюнки — не просто історія, це наша ідентичність, наша спадщина, яку ми передаємо наступним поколінням.

Запрошуємо вас переглянути ці скарби, відчути їхню енергетику та поділитися своїми враженнями!

Ваші вподобайки👍🏻, коментарі та поширення допомагають нам зберігати й розповідати про наше минуле. 💛

#УкраїнськийДімУРимі #ЗберігаючиПамятьПредків #Шевченкове #Черкащина #ІванГончар #УкраїнськаІсторія #КультураУкраїни #НашеМинуле

13/11/2024

Вітаємо, друзі! 😊
Сьогодні середа, а це значить, що час рубрики "Оберіг або скринька цікавинок"! Щораз наша улюблена Світлана Нікітенко Svitlana Nikitenko дарує нам можливість поринути у традиції, звичаї та легенди наших предків, і сьогоднішній допис не виняток.

Не пропустіть цікавого тексту! І як завжди, ваша підтримка у вигляді вподобайок, поширень та коментарів дуже цінна для нас💙💛

ЯК ЗАХИСТИТИ СВІЙ ДІМ ТА РІДНИХ

Любі друзі, хочу попередити вас, щоб сьогодні ви були особливо обережними й ні за яких обставин не говорили з незнайомцями на вулиці!☝️ І ще: перегляньте, чи достатньо міцно пришиті ваші ґудзики на одязі, 🤔 сьогодні їх не можна загубити аж ніяк!☝️
Ну й остання порада вам на сьогодні, приємна та смачна 🙂: на обід чи то на вечерю зробіть для своєї родини випічку із курятиною!😋
До чого ці всі поради сьогодні, запитаєте ви?
Відповідаю!

13 листопада наші предки відзначали церковне свято святого Никодима і преподобного Спиридона, а також богині Макоші (або ж Мокоші)

Пам'ятаєте, хто така Макоша? 🤔
Правильно! 👏
Мокоша — велика богиня милосердя, жіночої працелюбності та майстерності, родючості та животворної жіночої сили.
Вона ж - посередниця між небом і землею, а тому на весняних ритуальних рушниках вона завжди зображувалася з піднятими руками до неба🤷, до джерела тепла і вологи — на відміну від літніх, де руки опущені до землі, що породила зерно, яке готове до нового врожаю.
Мокоша — покровителька дощів та весняних обрядодійств, пов’язаних з ними, покровителька пологів і заступниця породіль.
Символами богині є прядка і веретено.

Та повернемося все ж таки до дня 13 листопада.
У цей день наші предки шанували рибалок. Дружини давали чоловікам з собою на риболовлю пироги, щоб рибна ловля вдалася.

У цю дату дбали про домашню птицю. Господарі утеплювали курники і проводили прибирання.
Слабких і старих курей різали і готували бульйон.

У цю дату потрібно обов'язково з'їсти випічку з куркою – тоді в домі буде добре ладитися будь-яка робота і завжди буде достаток у домі💲🙂

Що не можна робити 13 листопада
Мисливцям і рибалкам не можна сваритися один з одним, інакше повернуться додому з порожніми руками.
Втратити гудзик – поганий знак, це віщує хворобу.
У цю дату не можна спілкуватися з незнайомцями на вулиці.

Були також у наших предків і прикмети погоди у цей день:

Дрібний дощ означає, що дощі йтимуть ще довго.

Снігурі почали співати – скоро зима настане.

Сонячна і ясна погода – до швидкого похолодання.

Якщо птахи багато співають, то буде тепло, а якщо співу не чути – скоро похолодає.

Тож ще одне застереження, дорогі наші:
пора розібратися з гардеробом і змінити сезонне вбрання - переодягаємося, зима не за горами!🙂

Світлана Нікітенко

Світлини з мережі інтернету

#УкраїнськийДімУРимі #Оберіг #Традиції #СкринькаЦікавинок #ІсторіяУкраїни

12/11/2024

Привіт, друзі 👋👋👋
Сьогодні в рубриці вівторка "Нашого цвіту по всьому світу" 🇺🇦🌎 розповідаємо про великого українця, видатного українського поета, прозаїка, літературознавця, критика, перекладача, видавця, педагога, художника, музиканта, громадсько-культурного діяча Богдана Лепкого. Він був яскравою, багатогранною особистістю, чий вагомий внесок в історію нашої культури є неоціненним. За обсягом літературної спадщини Богдан Лепкий поступається лише своєму учителеві - Іванові Франку.

Богдан Лепкий (повне ім’я – Богдан Теодор Нестор Лепкий) народився 9 листопада 1872 року у селі Крегулець на Тернопільщині. З шести років жив у свого діда – священника, віце-маршала Бережанського повіту.
Початкові шкільні знання йому дав домашній учитель, тому у 1878 році хлопчину відразу прийняли у другий клас звичайної школи з польською мовою навчання.
У 1883 році Богдан продовжив навчання у Бережанській класичній гімназії й закінчив її у 1891 році. Вступив до Віденської академії мистецтв, але через три місяці перейшов на філософський факультет Віденського університету. З другого курсу вивчав філологію у Львівському університеті, де українську історію та літературу викладав Михайло Грушевський. У 1895 році закінчив навчання в університеті і по 1899 рік працював учителем української, польської та німецької мов і літератур, історії та географії у Бережанській гімназії.
З 1899 по 1914 рік Богдан Лепкий живе і працює у Кракові – його запросили читати лекції з української мови та літератури в Ягеллонському університеті. Одночасно він працює на посаді професора у третій краківській гімназії імені Яна Собєського і в гімназії св. Яцка, на посаді доцента на курсах підвищення кваліфікації вчителів.
З 1904 року співпрацює з товариством «Рідна школа» – займається виданням дитячої літератури і підручників, укладає читанку для народних шкіл, куди увійшли і його твори. Припинив співпрацю з цим товариством у 1907 році через політичні незгоди з редакцією. 1912 року Богдан Лепкий вступив до партії «Християнсько-Суспільний Союз» у Львові.
З початком Першої світової війни Лепкі переїхали спочатку у Карпати (в м. Яремчу), а потім перебралися через Угорщину в Австрію. У Відні Богдан Лепкий працював у часописі «Вісник Союзу Визволення України» і в Культурній Раді. Восени 1915 року його мобілізували до австрійського війська, але завдяки клопотанням друзів у діючу армію він не потрапив – виїхав у Німеччину для освітньо-культурної роботи серед українців-військовополонених царської армії. У 1919 році працював в Українській військово-санітарній місії, яка готувала військовополонених до від’їзду додому.
У січні 1921 року Б. Лепкий перебрався до Берліна і став співробітником видавництва «Українське слово», видавав бібліотеку творів української класики та сучасної літератури. До 1923 року працював в управі Українського Червоного Хреста, був головою «Української Громади». Викладав українську літературу на курсах українознавства при посольстві УНР у Берліні, був співорганізатором Товариства Вищої Освіти.
У 1925 році Лепкий повертається до Кракова й завідує кафедрою української літератури в Ягеллонському університеті. Того ж року стає головою Товариства письменників і журналістів імені І. Франка у Львові. У 1932 році отримав ступінь професора Ягеллонського університету, а у 1938 року за ухвалою уряду УНР в екзилі – звання академіка у відновленій у Варшаві Київській Могилянсько-Мазепинській академії.
У вересні 1939 року він з сім’єю повертається до Кракова. Коли німецькі окупанти закрили Ягеллонський університет, Лепкому відмовили у професорській пенсії. Залишившись без роботи, він писав статті для українських журналів, співпрацював з газетою «Краківські вісті», займався перекладацькою діяльністю.
Помер письменник 21 липня 1941 року. Похований на Раковицькому цвинтарі у Кракові (Польща).
Богдан Лепкий є автором знаменитої стрілецької пісні-реквієма "Журавлі", яка вже встигла стати народною.
Загалом творча спадщина письменника складає понад 80 окремих книг. Це романи, повісті, оповідання, казки, збірки віршів та поем, а також переклади, монографії, літературознавчі розвідки, спогади про українських та польських письменників та художників, статті про культурно-мистецьке життя в Галичині кінця XIX – початку XX ст., що були опубліковані у численних газетах, журналах, альманахах, календарях, збірниках. Він – упорядник і видавець 62 томів творів української класики з ґрунтовними дослідженнями, примітками, коментарями. Бібліографія творів Б. Лепкого налічує близько тисячі позицій. Чимало повістей та оповідань письменника перекладено польською, чеською, німецькою, англійською, угорською, сербською, португальською та іншими мовами.

Використані джерела:
https://dovidka.biz.ua/ , https://uinp.gov.ua , https://osvita.ua/ , https://msmb.org.ua/

Відео: https://www.youtube.com/watch?v=FGQGfkZhjCg

Підготував матеріал: Василь Пиріг

#УкраїнськийДімуРимі #НашогоЦвітуПоВсьомуСвіту #БогданЛепкий #УкраїнськіМитці #ІсторіяУкраїни #УкраїнськаМова #УкраїнськаДіаспора #УкраїнськаГордість #УкраїнськаКультура #УкраїнськаСпадщина #ВеликіУкраїнці

10/11/2024

Вітаємо, друзі! 😊
Сьогодні неділя, час нашої рубрики "Для душі: Емоційний інтелект".
Щотижня разом з нашою улюбленою Світланою Гасай ми відкриваємо нові горизонти, поринаємо в думки, що змушують задуматися про головне, про нас самих. І сьогоднішня розповідь якраз про те, що торкається кожного з нас щодня.
Нехай цей текст стане для вас новою ниточкою роздумів і, можливо, натхненням на тиждень.

Приємного читання! І не забувайте залишити вподобайку, поділитися думками в коментарях та підтримати нас своїми поширеннями. ❤️

ПУЛЬТ ЕМОЦІЙ

Включити. Виключити. Переключити.

Одного дня брат сказав сестрі: " Ти можеш сама обирати емоції".
Включити радість, сміх. Виключити розчарування, біль, гнів і злість. Переключити на інший канал.
Результат на лице.
Позитивні емоції малюють посмішку. Негативні емоції опускають голову до низу.
..... По дорозі ідуть люди. Хто тримає голову рівно, той намагається тримати баланс у своєму житті. Щасливі дивляться на небо. Дивитись під ноги щоб не впасти? Не впасти треба однозначно. Але якщо впасти, то встати і підняти голову вгору і дивитися на небо. Якщо голова опущена вниз, то це признак того, що важко нести емоції. Вони бувають різні.
Емоції мають велику силу.
Емоції будують і емоції руйнують.
Руйнівна емоція це гнів.
Руйнує саму людину і все навколо.
Емоції можуть тривати від долі секунди до декілька хвилин. Негативні емоції людина відчуває довше, ніж позитивні. Настрій - стан більш тривалий, ніж емоція.
Емоцій дуже багато.
Можна зробити вибір. Вибираємо радість. Нехай вона живе у нашому тілі і впливає на настрій та самопочуття.
Вибираємо цікавість і пізнаємо все нове.
Відкрию маленький секрет. Є ще одна емоція, яку просто придумали. її не існує насправді. І слово видумали і зміст. Це нудьга. Вона не існує. Можна просто піти спати. Або треба піти спати.
Негативні емоції погано впливають на роботу внутрішніх органів.
У фільмах часто кажуть хворим у лікарні - Вам не можна хвилюватися. Негативні емоції можуть вбити. Візьми пульт і переключи канал.
У будь якій незрозумілій ситуації лягай спати. Але перед сном не забудь виключити негативні емоції.
СПАТИЗНЕГАТИВНИМИЕМОЦІЯМИШКІДЛИВОДЛЯВАШОГОЗДОРОВ'Я 😉

І колискова - аааааааааа, з'їли вовки барана, а ягнятка пси пси пси. Спи, маленький, спи, спи, спи🙃

Світлана Гасай.

✅ #ЕмоційнийІнтелект #ДляДуші #УкраїнськийДімУРимі #НашіДумки #СвітланаГасай

08/11/2024

📣📣📣 Увага, увага — нова рубрика!
"ЗБЕРІГАЮЧИ ПАМ'ЯТЬ ПРЕДКІВ."

Вітаємо, друзі! 😊

Це справжній подарунок для всіх нас, українців. Ця рубрика стане для нас можливістю разом зануритись у скарби нашої історії, культури й традицій, відображені в унікальному історико-етнографічному альбомі Івана Гончара "Україна та українці".

Цю книгу, наповнену фотографіями, малюнками й фольклорними мотивами, нам подарувало Посольство України в Італії, і ми закохалися в неї з першого погляду! Тож хочемо поділитися з вами цим скарбом, адже це неймовірне видання, яке зберігає наше коріння і пам’ять, яку важливо берегти й передавати далі.

Щоп’ятниці ми будемо відкривати для вас деякі сторінки цього альбому. Це справжня можливість зануритись у наше минуле й відчути енергетичний зв'язок із предками. Сьогодні ми починаємо нашу подорож із села Лип’янка на Черкащині. Залишайтесь з нами, щоб поринути в подих давніх часів, побачити справжню красу народного мистецтва та дізнатись більше про кожен регіон нашої рідної землі.

✅ Дякуємо, що ви з нами в цій подорожі пам'яті. Не забувайте підтримати нашу сторінку своїми вподобайками, коментарями та поширеннями! 💛💙

#УкраїнськийДімУРимі #ЗберігаючиПамятьПредків #ІсторіяУкраїни #НашіКорені #ПосольствоУкраїни #ІванГончар