Ukr Line

24/02/2024

ДВА РОКИ ВІЙНИ: ПІДСУМКИ І ТЕНДЕНЦІЇ

Колективна думка українських соцмереж схильна постійно коливатися між крайнощами. Від насмішок над «тупими москалями» у 2022 р. значна частина українців перейшла до відчаю і страху перед «другою армією світу» у 2023 р., від сподівань щодо закінчення війни вже наприкінці 2023 р. до побоювання, що тепер війна може тривати і 10 років. Від переконання, що російська кадрова армія розгромлена в перші півроку до страху, що людські ресурси Росії є невичерпними. Від заяв одного всесвітньо відомого псевдоексперта, що Росія воювала погано і не зможе виправити свої помилки до його ж заяв про те, що тепер росіян не зможе перемогти навіть колективний Захід. Слідом за ним і настрої домогосподарок також змінилися з оптимістичних на тривожні.

Можемо констатувати, що обидва види крайнощів далекі від реальності. Росія не така слабка, як розказують українські обивателі, але і не така міцна, як переконує кремлівська пропаганда. Ми неодноразово писали, що росіяни воюють добре. Це дуже сильний, хоробрий і розумний противник. Але його можна бити. І українські воїни його б’ють.

[Про літній контрнаступ 2023 року найбільш витривалі читачі зможуть прочитати наприкінці цієї статті. Там висвітлені ті нюанси контрнаступу, які не зустрічалися автору в інших оглядачів]

Як я і писав два роки тому, повністю розгромити російську армію Україна не зможе. Наше завдання: ослабити її та дочекатися внутрішньоросійської турбулентності. При цьому Україні необхідно пройти буквально по лезу бритви: завдавати ворогу болючих втрат, звільняти територію, завдавати все більше ударів вглиб Російської Федерації, але не спровокувати Москву на завдання ядерного удару. Власне цим українці і займаються уже два роки.

За два роки війни окупанти втратили приблизно 400 тис. убитими, 1,2 млн пораненими, 340 літаків, 325 вертольотів, 6500 танків, 12400 бронемашин, 9900 артилерійських систем, 1000 РСЗВ, 680 засобів ППО, 13000 автомобільної техніки, 1500 спеціальної техніки, 25 кораблів і катерів, 1 підводний човен, 7600 оперативно-тактичних безпілотників, 1900 крилатих ракет.
Тобто за останні півроку героїчні українські воїни знищили 140 тис. загарбників, 25 літаків, 10 вертольотів, 2000 танків, 3800 бронемашин, 4400 артилерійських систем, 270 РСЗВ, 180 засобів ППО, 5000 автомобільної техніки, 5 кораблів і катерів, 1 підводний човен, 3200 тис. оперативно-тактичних безпілотників.
Навіть тільки за візуально підтвердженими даними, від початку повномасштабної війни держава-терорист втратила 90% танків, які мала на момент вторгнення. У лютому 2022 р. РФ мала 2987 танків, і після 23 місяців запеклих боїв втратила щонайменше 2619 цих бронемашин. Йдеться про 1725 знищених, 145 пошкоджених, 205 покинутих і 544 захоплених Т-55, Т-62, Т-72, Т-80 і Т-90.
Крім того, за два роки війни знищено 20% російського чорноморського флоту, викрито 47 агентурних мереж ворога на території нашої держави. Тільки на Донеччині у 2022-2023 рр. відповідно арештовані 240 і 300 колаборантів, які працювали на окупантів. Україна здійснила революцію, стала законодавицею мод в галузі застосування безпілотників на війні. Президент України вперше озвучив кількість загиблих українських військових: 80 тисяч осіб.

Вищенаведені цифри і досягнення вражають. І як подвиг українських воїнів, і як спроможність рашистів витримувати такі втрати. Не будем забувати, що обидві сторони спираються на іноземну підтримку. Без неї жодна з країн уже не могла б вести активні бойові дії.
За даними ГУР на сьогодні путінський режим задіяв на території України 420 тис. солдат і офіцерів (і це без врахування підрозділів Росгвардії та спецпідрозділів), 2260 танків (з яких 15-20% застарілі моделі Т-54 і Т-62), 5260 бронемашин, 3050 артсистем, 920 РСЗО, 46 оперативно-тактичних ракетних комплексів, 360 літаків, 320 вертольотів, 64 одиниці кораблів і катерів, 5 підводних човнів.
Сам Путін нещодавно стверджував, що направив в Україну уже 600 тис. своїх військовослужбовців. Це майже половина від штатної чисельності армії РФ і майже дорівнює кількості контрактників. Порівняймо ці цифри зі 150 тис. росіян, які вторглися в Україну у лютому 2022 р.
Крім того, згідно з грудневим указом Путіна, штатна чисельність військовослужбовців у російській армії збільшилась на 130 тис. до 1,32 млн, у тому числі 130 тис. призовників, а на 2024 р. Росія прийняла рекордний в своїй історії воєнний бюджет у 120 млрд доларів. Такі гігантські цифри і їх неймовірне зростання свідчать про те, що меншими цифрами Кремль не справляється і змушений постійно піднімати ставки. Росія не змогла і поки що не може зламати опір українців, навіть озброєною до зубів півмільйонною армією.

Отже, росіяни не менше нашого страждають від нестачі особового складу. Подальша мобілізація підриватиме не тільки їхню економіку, а й психологічний стан населення. Людські ресурси Росії також не є безкінечними. Населення України приблизно в 3-4 рази менше за російське. Але ця перевага компенсується тим, що їх втрати на фронті також в 3-5 разів більші за наші.
Доказом цьому є їхні спроби залучати на фронт найманців з Куби, Афганістану та країн Африки. За останніми даними рашисти найняли 15 тис. непальців для війни проти України. 2 тис. непальських родин уже шукають своїх родичів, які зникли без вісти під час служби в російському війську. На жаль, наш уряд не зміг налагодити залучення іноземців до Сил Оборони України в паритетних об’ємах. Останнім часом ідуть повідомлення про активне залучення до російської армії жінок, в тому числі з виправних колоній.
Втім, втома від війни наростає по обидва боки фронту. Саме психологічне виснаження обох сторін і може стати однією з важливих причин завмирання активних бойових дій. Як в тилу, так і на передовій антивоєнні настрої можуть зрости настільки, що палких патріотів в тилу будуть піддавати суспільному осуду, а на лінії зіткнення навіть репресіями важко буде змусити солдат іти в атаку. Розчарування й апатія можуть охопити не тільки солдат, а й офіцерів, генералів, політиків та все суспільство.
Не менш важливими чинниками стануть успішні дії української армії та наростання соціально-економічних проблем в Росії. Фантастичні видатки на війну і підлаштування виробництва під потреби армії все одно будуть ослаблювати російську економіку. Жодній країні світу ще не вдалося вийти з війни без фінансових та соціально-економічних проблем. Про більшість з них ми просто не можем знати. Адже російська цензура приховує більшість негативних явищ, а державна статистика фальсифікує соціально-економічні показники.

Але, навіть ті офіційні дані, які ще залишаються незасекреченими, дають не дуже оптимістичну картину стану російської держави:
 у 2023 р. відбулося падіння виробництва сільськогосподарської продукції на 0,3%, а транспортний вантажообіг знизився на 0,6% (і це за брехливими офіційними даними),
 промислове виробництво у 2023 р. зросло лише на 3,5% (і це незважаючи на бурхливе зростання військово-промислового комплексу), тобто в цивільному секторі промислове виробництво падає,
 за два роки війни, за даними Центробанку РФ, банки втратили $107,7 млрд із валютних клієнтських рахунків – майже 40% від обсягу, який тримали перед початком вторгнення в Україну,
 зупинилися іноземні інвестиції,
 дуже дорогий банківський кредит,
 падіння курсу рубля (93 рублі за долар) та висока інфляція (7,4%), в той час як в Україні інфляція склала 5,1%,
 дефіцит федерального бюджету РФ за підсумками 2023 р. – 1,9% ВВП країни,
 обсяг Фонду національного добробуту РФ станом на 1 січня 2024 р. становив $133,4 млрд в еквіваленті; у складі ФНБ залишилися лише рублі, золото та китайські юані; обсяг ліквідних активів фонду впав до $55,88 млрд, порівняно з $75,9 млрд станом на 1 грудня 2023 р., а на початок 2022 року обсяг ліквідних коштів ФНБ оцінювався у $113,5 млрд,
 практично припинили своє існування валютний і фондовий ринок,
 виїзд з країни більше 1 млн висококваліфікованих фахівців та їхніх родин,
 вже 7 мільярдерів відмовилися від російського громадянства,
 наростання демографічної кризи (викликане загибеллю на фронті, еміграцією та зниженням народжуваності),
 дефіцит робочої сили,
 постійно виникають дефіцити різних товарів: дизельне паливо, цукор, курятина, яйця, огірки,
 зростання аварійних ситуацій на пасажирських літаках та поступова деградація повітряного флоту,
 газовий бізнес «Газпрома» став збитковим,
 «Роскосмос» завдяки санкціям втратив 80% міжнародних замовлень і став збитковим,
 масові аварії в житлово-комунальній сфері з відключенням електрики, води та опалення можуть мати далекосяжні наслідки,
 самогубство відомого рашистського блогера Мурза вказує на погіршення морального стану в російській армії,
 смерть сина глави «Роснефті» Сєчина свідчить про смертельну внутрішню боротьбу за владу, а значить, відсутність єдності у владних коридорах,
 смерть О. Навального говорить не тільки про зухвалість путінського режиму, а й про його страх втратити владу (цю невпевненість треба посилювати),
 поки російська преса насміхається над забудькуватістю американського президента, все більше ознак розумової деградації проступає у поведінці і висловлюваннях самого Путіна: це неодмінно позначиться на якості прийняття стратегічних рішень.

Робити точний прогноз під час війни неможливо, але існує висока ймовірність, що активні бойові дії завершаться в діапазоні кінець 2024 – початок 2025 р. Війна перейде у статичну фазу з періодичними спалахами активності, обстрілами, диверсіями. Але масованих наступів не буде.
Це при умові відновлення американської підтримки або збільшеня європейської. Без неї… залишається тільки Божественне Провидіння.

Деякою мірою затримка американської допомоги пішла нам на користь. З одного боку, європейські еліти краще усвідомили свою частину відповідальності за підтримку України і стали більше вкладати ресурсів в нашу боротьбу. З іншого – українська влада і суспільство усвідомили, що треба більш відповідально і наполегливо підходити до питання боротьби з Росією. Бо ніхто нам не допоможе, якщо самі собі не допоможемо. Тому нам треба більше цінувати західну допомогу і частіше за неї дякувати, а паралельно розвивати свій оборонно-промисловий комплекс.

Продовження у нас на сайті:
https://ukrline.info/2024/02/24/dva-roky-viyny-pidsumky-i-tendentsiyi/

Микола СЛОБОДЯНЮК, доктор історичних наук, професор,
спеціально для «Української лінії»

Колективна думка українських соцмереж схильна постійно коливатися між крайнощами. Від насмішок над «тупими москалями» у 2022 р. значна частина українців перейшла д....

19/02/2024

«ІДЕЙНЕ ПРИКРИТТЯ» «ПЯТОЇ ДЕМОКРАТІЇ».

ВИБОРИ В ПАКИСТАНІ - 2024

2024 - й рік по праву називають «роком виборів», вони відбудуться в багатьох країнах світу, на різних континентах. Виборчі процеси багато в чому є схожими, але країни, в яких демократія ще лише формується, як система, мають великі складнощі під час перегонів. «П’ятою демократією» світу за кількістю виборців (після Індії, Індонезії, США та Бразилії) є Ісламська Республіка Пакистан, де 8 лютого після декількох відтермінувань відбулись 12-і (за 75 років незалежності) загальнонаціональні вибори. Вони пройшли в складних умовах: нація перебуває на критичному етапі, затьмареному економічною стагнацією, гіперінфляцією, гострими проблемами платіжного балансу та серйозними проблемами в галузі безпеки, зокрема - погіршенням відносин з сусідами (Індія, Афганістан) та високим рівнем терористичної активності.

Понад 128 з 250 мільйонів населення країни були зареєстровані для участі у 12-х загальнонаціональних виборах. Пакистан є парламентською демократією, населення обирало депутатів до Національної Асамблеї (нижньої палати парламенту) та законодавчих зборів чотирьох провінцій. Загалом за 266 місць у Національній Асамблеї змагалися 44 політичні сили, які включають 5121 кандидати, а в законодавчі збори провінцій — 12 695 кандидатів. Окремо в Національній Асамблеї 70 місць зарезервовані для жінок та представників меншин. 8 лютого було оголошене вихідним днем в країні з метою надати можливість проголосувати усім бажаючим. 90 000 виборчих дільниць працювали з 8 ранку до 5 вечора, а порядок забезпечували понад 650 000 військовослужбовців з армії та поліції. На час виборів було закрито пункти пропуску на кордонах з Іраном і Афганістаном та заблоковано мобільний зв’язок і частково інтернет.

Попри наявність таких відомих і в інших країнах проблем, як корупція, недостатність прозорості, вплив старих політичних династій, зміну кандидатами партій тощо, в Пакистані міцнішає рух до більш демократичного суспільства та економічної стабільності. Країна має молоде населення (біля 65% у віці до 30 років), яке активно прагне змін в середині країни. Виборці віком від 18 до 35 років складають 47% і вони мали відіграти важливу роль на виборах, зокрема їхня активність здебільшого була спрямована на підтримку кандидатів партії Техрік-е-Інсаф (Рух за справедливість), лідер якої І.Хан був відсторонений від посади прем’єра у квітні 2022 р. і згодом заарештований.

Ситуація напередодні виборів багато в чому нагадувала попередні виборчі перегони у 2018 р.: за владу змагаються одні й ті самі партії, їх очолюють ті самі політичні діячі і навіть незалежні кандидати мають добре знайомі імена. Серед претендентів на владу – представники відомих політичних династій – Шаріфи і Бгутто-Зардарі, які уособлюють основні партії – найстарішу політичну силу країни Пакистанську Мусульманську Лігу, вірніше, її крило – ПМЛ (Н) - на честь Наваза Шаріфа, та Пакистанську Народну Партію, засновану у 1967 році Зульфікаром Алі Бгутто, яку нині очолює його онук Білавал Бгутто Зардарі. Цього разу фаворитом перегонів (якого підтримує військова верхівка, що має визначальний вплив на усі процеси в країні) вважався ветеран пакистанської політики 74-х річний Наваз Шаріф, найбагатша людина країни (має статки біля 31 млн. дол. США), який вже тричі обіймав посаду прем’єра, але також неодноразово був звинувачений в корупції та різних політичних махінаціях. Його брат Ш.Шаріф очолював уряд в 2022 – 2023 роках після відсторонення від влади у квітні 2022 р. І.Хана, дочка Маріам Шаріф також бере активну участь в партійних справах загалом і у виборах цього року. Родина Шаріфів походить з провінції Панджаб – основної політичної арени ІРП, в якій зосереджено більшість виборців – понад 73 мільйони. Саме тут зазвичай вирішується доля країни, але тут також багато прихильників відстороненого І.Хана.

Набагато менше шансів на перемогу у центрі в Б.Бгутто-Зардарі – онука видатного політичного діяча З.А.Бгутто та сина вбитої під час передвиборчої кампанії 2007 р. Беназір Бгутто – першої жінки-прем’єра в Пакистані, і колишнього президента ІРП Асіфа Зардарі - символа пакистанської корупції. Його політична сила (ПНП) користується підтримкою передусім у рідній провінції Сінд, а сам Білавал є досить молодим (35 років) політиком з невеликим досвідом перебування на посаді міністра закордонних справ в уряді Ш.Шаріфа у 2022-23 роках. Додамо, що лідери усіх провідних партій мають чудову західну освіту, є представниками відомих кланів і мають достатньо впливу для лобіювання своїх інтересів.

Вибори відбулися на тлі найсерйознішої економічної кризи, з якою коли-небудь стикалася країна. Йдеться про стрімку інфляцію (28%), зростання безробіття та великий зовнішній борг, який тимчасовий уряд на чолі з А.Х.Какаром лише збільшив. Багато хто вважає, що суворі умови МВФ для забезпечення угоди на 3 мільярди доларів були основною причиною поганих показників економіки, інші ж бачать у МВФ рятівний круг і розраховують на новий кредит. Чинний договір з МВФ закінчується саме у лютому цього року, а забезпечити нові іноземні інвестиції в пакистанську економіку в стані стагнації є непростим завданням. Тому й було прийняте неформальне рішення підтримати найдосвідченішого політика, Н.Шаріфа, родина якого має зв’язки не лише серед впливових родин в ІРП, але й закордоном. Проте у передвиборчих програмах кандидатів немає конкретних програм з економічного розвитку, а є лише звичні гасла, згадки про минулі досягнення (у випадку Н.Шаріфа – розбудова автомагістралей) та нічим не підкріплені обіцянки, розраховані на нижчі прошарки населення. (В програмі Б.Бгутто навіть повторюється гасло роті-капра-макан, тобто «хліб, одяг та житло», з яким колись його дід пропонував у 70-роки будувати так званий ісламський соціалізм).

Ще одним викликом для пакистанської демократії стало кількаразове перенесення загальнонаціональних виборів. Раніше вони були призначені на листопад минулого року, оскільки попередня Національна асамблея була розпущена за кілька днів до завершення терміну повноважень у серпні 2023 р. Однак невдовзі після того, як тимчасовий уряд склав присягу, Виборча комісія Пакистану оголосила, що не зможе провести загальні вибори протягом 90-денного конституційного терміну, оскільки не встигає провести нове розмежування виборчих округів з огляду на цифровий перепис населення, який оголосив уряд в останній тиждень його повноважень. Пізніше комісія оголосила про проведення виборів в останній тиждень січня, не вказавши точну дату, і лише після втручання Верховного суду за погодженням з Президентом була призначена дата 8 лютого 2024 р. До останнього існували побоювання, що термін може бути знов перенесений, передусім – через проблеми безпеки (напередодні країною прокотилася серія терактів в провінції Балочистан).

Щодо відмінностей від минулих виборів, які відбулися в ІРП у 2018 р.: фаворит тієї кампанії Імран Хан, колишня зірка крикету і політик, який претендує на роль «справжнього демократа», лідер партії Техрік-е-Інсаф (Рух за Справедливість), тепер перебуває у в’язниці, 30 грудня 2023 р. йому офіційно відмовили у праві брати участь в перегонах, а згодом оголосили 4 різні судові вироки, тож його політична сила, хоч і справді користується великою популярністю, особливо серед представників середнього класу, позбавлена рівних можливостей у політичних змаганнях.

Останні вибори показали готовність пакистанського суспільства, в першу чергу молоді, до змін. Про це свідчив і результат: вперше до влади прийшов Імран Хан - позасистемний політик-популіст, якому віддали свої голоси виборці в надії зламати існуючі традиції кланової влади і засилля військових. І.Хан справді вивів пакистанську політику за межі звичного двопартійного протистояння, хоча й не без підтримки тих самих військових: 18 серпня 2018 р. він став 22-м прем’єр-міністром Пакистану з програмою збудувати «Новий Пакистан», потужну демократичну ісламську державу, намагався активно долучати пакистанську діаспору до цих процесів. Проте досить швидко його уряду довелося стикнутися з низкою соціальних та економічних проблем, які лише збільшилися через епідемію коронавірусу. До того ж, його відносини з військовою верхівкою погіршилися (через призначення нового шефа розвідки у жовтні 2021 року). З метою прибрати Імрана з влади відомі політичні сили створили потужний опозиційний альянс – Пакистанський демократичний рух, і розпочали масштабну пропагандистську кампанію, використавши його помилки та прорахунки, як вдома, так і на міжнародній арені. В царині зовнішньої політики І.Хан просував ідеї незалежного курсу ІРП, він відомий гострими заявами з критикою політики США, зокрема через використання ними бойових дронів під час антитерористичних кампаній в Афганістані, що спричинило жертви серед мирного населення в Пакистані також. Активно співпрацював з державами ісламського світу, боровся проти ісламофобії, намагався підтримувати міцні зв’язки з діаспорою. Продовжив лінію на стратегічне партнерство з КНР і намагався розвивати відносини з РФ, сподіваючись на допомогу у подоланні економічної кризи.

Взагалі, уся історія з виборами і черговою зміною влади (або комбінації в коаліції) багато в чому прив’язана саме до цієї яскравої та неоднозначної постаті в політиці ІРП, бо «кризи верхів» не є рідкістю у Пакистані, і за 75-річну історію ІРП жоден з 30 прем’єр-міністрів не добув до кінця 5-річної каденції. Проте вперше в історії Пакистану І.Хан був усунутий від влади шляхом вотуму недовіри 9 квітня 2022 року. Історія досить складна і свідчить про брак прозорості та відповідальності у пакистанських політиків. Однією з причин свого відсторонення він сам назвав «тиск окремих західних країн», а згодом йому винесли вирок за розголошення державної таємниці. Йдеться про те, що І.Хан розкрив зміст «таємної телеграми» про переговори представника Держдепу США з послом ІРП щодо необхідності змінити позицію по війні в Україні та засудити дії РФ. І.Хан своєю чергою наполягав на нейтральній позиції після свого скандального візиту в Москву 23-24 лютого 2022 р, під час початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Насправді пакистанські еліти, переважно військові, були проти цього візиту і пізніше фактично висловилися проти дій РФ, яка «напала на меншу неядерну державу». Але І.Хан наполягав на «незалежних рішеннях». Таким чином, війна в Україні вплинула на політичну історію Пакистану, а візит І.Хана коштував йому посади.

Після відсторонення І.Хан організував декілька протестних маршів по всій країні, під час одного з них був поранений, потім знов очолив акцій опозиції, але зрештою був заарештований в серпні 2022 року. Тепер Імран Хан і його партія опинилися у вкрай складному становищі і фактично стикнулися з репресіями. Не тільки він сам, але його найближчі соратники, як-от віце-президент партії Ш.М.Куреші – міністр закордонних справ в його уряді – опинились за гратами. За останнім вироком суду була ув’язнена навіть його дружина Бушра Бібі, в такий спосіб представники старих кланів намагалися нейтралізувати «капітана» - так часто називають І.Хана. Кандидати від партії Імрана змагалися на виборах як незалежні після того, як Верховний суд підтримав рішення Виборчої комісії Пакистану позбавити його партію знакового символу — крикетної біти. (В Пакистані лише трохи більше 60% населення вміють читати і писати, тож «своїх» кандидатів впізнають в першу чергу за символами). Обмеження для політичної партії створили нерівні умови гри, несправедливі переваги, надані старим партіям, підкреслюють глибші проблеми всередині Пакистану та викликають занепокоєння щодо чесності виборчого процесу. Домінування двох політичних кланів вже давно стало великим гальмом для розвитку демократії. Виклик, який кинув свого часу І.Хан та його партія двопартійній системі, був нейтралізований вище описаними діями. Пакистан ризикував напередодні виборів фактично повернутися до звичної внутрішньополітичної ситуації – боротьби між партіями і кланами Шаріфів і Бгутто.

Голосування проходило в 854 національних і провінційних виборчих округах. Виборча Комісія створила в цілому 90 675 виборчих дільниць по всій країні, включаючи 25 320 виборчих дільниць для чоловіків, 23 950 для жінок і 41 405 комбінованих виборчих дільниць. З огляду на дуже поляризоване середовище в поєднанні з проблемами безпеки, Виборча комісія Пакистану розгорнула сили безпеки для виконання обов’язків згідно з Конституцією. Мережа вільних і чесних виборів (Fafen) стверджує, що на цих виборах було висунуто 275 жінок-кандидатів, що становить 4,6% від загальної кількості. Із загальних 128 585 760 виборців понад 69 мільйонів (69 263 704) чоловіків і понад 59 мільйонів (59 322 056) жінок, це свідчить про збільшення частки виборців серед населення з 49,6% у 2018 році до 53,2% у 2024 році. Напередодні не тільки кандидати, але й відомі в країні зірки шоу-бізнесу та інші впливові люди закликали громадян прийти і обов’язково скористатися реальною принадою демократії, яку вони ще мають – правом обирати.

Колишній прем'єр-міністр Імран Хан та інші відомі ув'язнені політичні діячі віддали свої голоси шляхом поштового відправлення з в'язниці Адіала. Серед них такі ветерани політичного життя ІРП як колишній міністр закордонних справ Шах Махмуд Куреші (тричі змінював свою партійну приналежність і зрештою підтримував І.Хана до останнього), колишній головний міністр Панджабу Чаудрі Парвез Елахі, колишній міністр інформації Фавад Чоудрі. Прихильники І.Хана створили величезні черги на дільницях, а багато хто з журналістів напередодні написав, що 8 лютого має стати «тестом на народну любов до Імрана». Перші результати перегонів були оприлюднені з великим запізненням, що викликало певні підозри щодо недостатньої прозорості та можливого викривлення результатів. Проте виконуючий обов'язки прем'єр-міністра Анвар-ул Хак Какар 10 лютого заявив, що виборці Пакистану скористалися своїми конституційними правами і змогли проголосували за своїх кандидатів. Він назвав демократію в Пакистані «трансформаційною» і «сміливою», враховуючи безпекові виклики (за кілька днів до голосування відбувся черговий теракт в Балочистані, який забрав життя понад 20 осіб). Так само привітав націю з успішними виборами Президент країни Аріф Алві.

Несподіванкою стало те, що так звані незалежні кандидати, афілійовані з ув’язненим І.Ханом, отримали левову частку (101 місце з 265) у Національній асамблеї, і вже 9 лютого його партія заявила про перемогу на виборах. За словами лідера партії адвоката Гохара Алі Хана, вона отримала насправді більше місць (170, що могло б дозволити пропонувати кандидатуру прем’єр-міністра) до того, як результати виборів були нібито сфальсифіковані на користь ПМЛ (Н). Екс-прем'єр-міністр закликав надати його Руху за Справедливість можливість формування центрального уряду та в провінціях Хайбер-Пахтунхва і Панджаб, а також проводити акції протесту у «фальсифікованих» виборчих округах. Але так само про перемогу своєї партії 9 лютого оголосив Н. Шаріф.

Лише у неділю 11 лютого Виборча комісія Пакистану завершила підрахунок усіх голосів, поданих у четвер під час виборів – через 65 годин по закінченні голосування. За результатами, 348 незалежних кандидатів перемогли на різних округах, як центральних, так і провінційних, серед політичних партій ПМЛ (Н) стала найбільшою, отримавши 227 місць, на третьому місці – ПНП зі 160 місцями. Рух Муттахіда Каумі-Пакистан (MQM-P) має 45 місць. За попередніми результатами, у Національних зборах незалежні депутати отримали 101 місце. ПМЛ (Н) – 75 місць, ПНП – 54, а MКП – 17. Серед інших партій в парламенті будуть представлені: Jamiat Ulema-e-Islam – 4 місця, PML-Quaid – 3, а Istehkam-e-Pakistan Party (IPP) і Белуджистанська національна партія (BNP) – по два. Технічно Наваз Шаріф мав рацію, коли стверджував, що його сила стала найбільшою переможною партією, оскільки формально Рух за Справедливість не брав участі у перегонах, хоча всім відомо, що більшість незалежних кандидатів – саме його представники. Враховуючи 70 зарезервованих місць, загальна кількість місць становить 336. Для простої більшості партія повинна мати принаймні 172 місця у Національних зборах, тому вже 10 лютого розпочалися неформальні перемовини між лідерами провідних політичних сил, і 11 лютого представники ПЛМ і ПНП домовилися «врятувати країну від політичної нестабільності» - про це йшлося у прес-релізі по результатах зустрічі між вищим керівництвом обох партій в Лахорі.

Головнокомандувач армії Пакистану генерал Асім Мунір 10 лютого закликав політичне керівництво країни сформувати «єдиний уряд усіх демократичних сил», і таким чином підтримав заклик Н.Шаріфа до своїх суперників допомогти сформувати життєздатну коаліцію. Партія І.Хана продовжує наголошувати на своїх правах формувати центральний уряд та уряди двох провінцій – Панджабу та Хайбер-Пахтунхви, і готова формувати коаліцію з будь-якими політичними силами, окрім ПМЛ, ПНП і МКП. Останні вже практично домовилися про підтримку одна одної, більш того 13 лютого прийшла несподівана новина про те, що Наваз Шаріф відмовився від претензій на посаду прем’єр-міністра, але натомість буде підтримувати кандидатуру свого брата Шехбаза в центрі і своєї дочки Маріам в Панджабі. Тож «сімейний політичний бізнес» не постраждає. Варто сказати, що продовжується оскарження кандидатами рішень виборчої комісії, і процес остаточного формування органів влади може затягнутися. Чергові несподіванки теж не виключаються, оскільки розпочалася кампанія ЗМІ з приводу того, що у пакистанців «вкрали їх справжні голоси», окрема інтрига – подальша доля І.Хана та його соратників.

Такі події приводять до висновку, що боротьба за справжню демократію в Пакистані триває, є позитивні тенденції, як-от збільшення кількості жінок, що голосують, активність виборців, очевидне бажання молоді зламати існуючу систему з її клановою політикою, але так само можна констатувати, що особливості пакистанської стратегічної культури, зокрема, присутність військових, усе ще впливають на визначальні процеси в ІРП, тож демократія є «гібридною». Швидше за все ми побачимо «нову стару» двопартійну коаліцію при владі, а оскільки коаліції з різних політичних сил зазвичай не бувають тривалими, говорити про стабільність в Пакистані нажаль не доводиться.

Зовнішньополітичний курс ІРП навряд чи зазнає великих змін, в його основі – нейтральна позиція, маневрування та пошук інвесторів для пакистанської економіки, що перебуває у глибокій кризі. Партнером «за будь якої погоди» залишатиметься Китай, зміни в уряді жодним чином на це не вплинуть. Взаємовідносини з США залежатимуть багатою мірою від результатів виборів (персональні відносини І.Хана з Д.Трампом свого часу не склалися, проте під час адміністрації Дж.Байдена діалог частково відновився). В Індії сподіваються, що в разі повернення політичного ветерана Н. Шаріфа (його партії) до влади можна очікувати стабільності на західних кордонах принаймні протягом наступних років, оскільки він є досвідченим лідером на відміну від своїх конкурентів.

Україна і Пакистан мають значний досвід успішного співробітництва, передусім у галузі ВТС. Також наша держава неодноразово виступала гарантом харчової безпеки ІРП, зокрема у розпал епідемії коронавірусу влітку 2020 р. поставила понад 1.2 млн. тон зерна. Проте офіційна нейтральна позиція щодо війни в Україні навряд чи зміниться, вона полягає передусім у постійних закликах до дипломатичного врегулювання. Російсько-українська війна є значним викликом і для економічних інтересів Пакистану, і для його дипломатії. ІРП зацікавлена у збереженні конструктивних відносин з багатьма країнами Заходу, які сьогодні є партнерами та союзниками України у протистоянні з РФ. Цим пояснюється згода на постачання нашій державі непрямим шляхом боєприпасів, які активно використовуються на фронті, хоч пакистанська сторона жодного разу офіційно не підтвердила таку інформацію. Боєприпаси, що постачаються через треті держави в Україну, а це 122-міліметрові осколково-фугасні артилерійські снаряди HOW HE-D30, призначені для гаубиць Д-30 і придатні для використання артилерійськими системами, які перебувають на озброєнні ЗСУ, виробляють на підприємстві Pakistan Ordnance Factories. Традиційна повага до армії проектується на відповідне сприйняття армій інших держав, ЗСУ зокрема. Водночас припинення співпраці Росії з європейськими країнами та західні санкції створили нові можливості для співробітництва РФ та ІРП. Пакистан, як інші країни Глобального Півдня, намагається віднайти для себе нові опції в умовах такого «розвороту» Росії до Азії. Надійним «ідейним прикриттям» для політики «співробітництва з усіма державами» продовжує слугувати нейтралітет. Заяви про необхідність мирного діалогу пов’язані також з підтримкою пропозицій Китаю – надважливого партнера ІРП.

Олена БОРДІЛОВСЬКА, д.п.н.,
завідувач відділу нових викликів центру
зовнішньополітичних досліджень НІСД,
спеціально для «Української лінії»