20/12/2024
Тарас Прохасько: "Найбільше думаю про старенького Йосифа. Добре, дуже добре походити від Отця і Святого Духа. Але зовсім несогірше мати тата Йосифа. Того, що спочатку колише дитятко, того, що ще перед тим усе зрозумів і прийняв, того, що не утік від цілої навали незрозумілих речей. Того старенького, який у свою тридцятку захистив молоденьку жінку з дивною дитиною, ставши їм опорою. І ніколи, ніколи-ніколи не засумнівався у правдивості, унікальності, жорстокості, безпорадності, щирості свого батьківства. Не тільки через послух і довіру, але й через довіру і любов. Велико бути татом, який знає, що все, що він робить, не має ніякого значення, виходячи із таїни призначення. Велико бути татом, який робить свої щоденні речі стосовно дитини, знаючи, що у ті моменти жодні великі призначення не матимуть жодної сили, якщо він не поколише дитятко от тепер.
Тато є татом. Якою би масштабною не була задумана ідея майбутнього, вона може завалитися, якщо з маленьким хлопчиком щось станеться. Щось таке, чого ти, старенький, не допильнував. І прикро тобі буде, коли не навчиш малого примітивних речей.
Йосифові вдалося. Ісус про нього не надто згадував, коли вже дійшло до найважливішого, але що ж би з нього було, що би могло бути з того сина Божого, якби не тато Йосиф.
Тож він колише дитятко, закинене волею Божою у цей небезпечний світ, в якому важко без колисанки."
Йосифові вдалося. Що би могло бути з того сина Божого, якби не тато Йосиф. Тож він колише дитятко, закинене волею Божою у цей небезпечний світ, в якому важко без колис...