28/01/2025
30 травня 1924 року депутат парламенту Італії Джакомо Маттеотті виступив у парламенті з викриттям махінацій і зловживань, скоєних представниками влади та фашистської партії Муссоліні під час виборчої кампанії. Виступ лідера соціалістів став подібним до вибуху бомби. Одразу після свого скандального виступу Маттеотті викрали у центрі Риму представники фашистської організації і стратили його з особливою жорстокістю. Смерть Маттеотті буквально приголомшила все італійське та європейське суспільство і показала справжнє обличчя фашизму. Багато видатних інтелектуалів та громадських діячів Європи виступили з різким засудженням методів режиму Муссоліні.
27 січня 2025 року, у День пам’яті про Голокост, Futura Nostra взяла участь у презентації фільму «Велія Тітта, вдова Маттеотті» режисера Вітторіо Павончелло , яка відбулася в Новій залі Парламентських груп. Стрічка створена до сторіччя з дня вбивства Джакомо Маттеотті. На заході були присутні онуки Маттеотті, Eлена та Лаура, які назвали себе «дочками та онуками травми», і зачитали уривки з листування їхнього дідуся і бабусі — Велії та Джакомо.
Показ фільму розпочався з офіційних привітань депутата Молліконе та виступів депутатів Форнаро і Морассут, завдяки яким прем’єра відбулася у такій важливій державній установі. Також виступив президент Фонду Маттеотті, який підбив попередні підсумки діяльності, присвяченої сторіччю вбивства Маттеотті. Завершила вступну частину професорка Івелізе Перніола (університет Рома Тре), яка наголосила на стилістичних особливостях фільму: чергуванні чорно-білих і кольорових кадрів, обмеженому використанні архівних матеріалів (які до того ж піддалися обробці), асинхронності звуку й зображення. Вона зазначила, що «Велія Тітта, вдова Маттеотті» — це унікальний документальний фільм, який заохочує глибше дослідити тему, а не просто дає нам готові «зображення без уяви» (символічно, що Перніола зацитувала Клода Ланцмана в День пам’яті).
Головними героїнями фільму є українські жінки з колективу «Theater for Inclusion», які емігрували до Італії у 2022 році через вторгнення та широкомасштабну війну Росії проти України. Саме через їхні роздуми й діалоги — а також завдяки «появам» баритона Тітти Руффо (брата Велії) — у фільмі оживають окремі моменти подружнього життя Велії та Джакомо Маттеотті, а також розкривається історія сім’ї Маттеотті після вбивства Джакомо, скоєного фашистами.
Фільм побудований на дистанційному порівнянні у формі діалогу між перипетіями та внутрішніми переживаннями українських жінок, які емігрували через широкомасштабну війну, і трагічною долею Велії та її трьох дітей, яких після вбивства Маттеотті диктатура постійно переслідувала і шпигувала за ними навіть у власному домі. У стрічці також проводяться паралелі між диктаторами Муссоліні та Путіним, а в ширшому сенсі — між існуванням людей під авторитарними режимами.
Фільм, повністю знятий у театральній залі, через єдність локації передає відчуття ув’язнення, у якому були змушені жити вдова й сироти Маттеотті.
Сценарій, також авторства Вітторіо Павончелло, містить багато ліричних моментів. Особливо вразило питання, яке поставила одна з українок, розмірковуючи про підтримку, яку отримує диктатура: «Як можна радіти тому, що маєш рак?»
Il 30 maggio 1924, il deputato italiano Giacomo Matteotti parlò in Parlamento denunciando i brogli e gli abusi commessi dai rappresentanti del governo e del partito fascista di Mussolini durante la campagna elettorale. Il discorso del leader socialista fu come l'esplosione di una bomba. Subito dopo Matteotti venne rapito nel centro di Roma dai rappresentanti di un'organizzazione fascista, che lo giustiziarono con particolare crudeltà. La morte di Matteotti sconvolse l'intera società italiana ed europea e mostrò il vero volto del fascismo. Molti intellettuali e personaggi pubblici di spicco in Europa condannarono fermamente i metodi del regime di Mussolini.
27 gennaio 2025, giornata della memoria in ricordo della Shoah, Futura Nostra è stata alla presentazione, presso la Nuova Aula dei Gruppi Parlamentari, all’anteprima del film “Velia Titta vedova Matteotti” di , realizzato per il centenario dell’assassinio di Giacomo Matteotti (1924-2024), cui hanno presenziato anche le nipoti Elena e Laura Matteotti, le quali, dopo aver ricordato di esser state “figlie e nipoti di un trauma”, hanno letto alcuni brani della corrispondenza dei nonni Velia e Giacomo.
La proiezione è stata introdotta dai saluti istituzionali dell’on. Mollicone e dagli interventi degli on. Fornaro e Morassut, che hanno reso possibile l’anteprima in un importante luogo istituzionale. il Presidente della Fondazione Matteotti ha tracciato un primo bilancio delle attività promosse nel centenario dell’assassinio di Matteotti; infine prof.ssa Ivelise Perniola (Università Roma Tre) ha sottolineato le caratteristiche stilistiche del film: simbologia dell’alternanza tra b/n e colore, scarsa presenza di fotogrammi d’archivio, sempre “lavorati”, sonoro asincrono rispetto alle immagini; tutto ciò rende “Velia Titta vedova Matteotti” un documentario sui generis che non ci mostra “immagini senza immaginazione” (Perniola ha voluto rendere omaggio a Claude Lanzmann nel giorno della Memoria), ma suscita in noi il desiderio di approfondire la conoscenza del tema trattato.
Protagoniste del film sono le donne ucraine del collettivo Theater for Inclusion, emigrate in Italia nel 2022 a seguito dell’invasione e della guerra su larga scala della Russia in Ucraina.
È attraverso le loro riflessioni e i loro dialoghi che vengono evocati – anche grazie alle “apparizioni” del baritono Titta Ruffo (fratello di Velia) –, alcuni momenti salienti della vita coniugale di Velia e Giacomo Matteotti e le vicende della famiglia Matteotti dopo la morte di Giacomo, assassinato dai fascisti.
Il film è costruito sul confronto a distanza, articolato in un vero e proprio dialogo, tra la sorte e il travaglio interiore delle donne ucraine emigrate a causa della guerra su larga scala e il destino di Velia e dei suoi tre figli vigilati e spiati dalla dittatura, dopo l’assassinio di Matteotti, persino dentro la loro casa; vengono anche esplicitati i parallelismi tra i dittatori Mussolini e Putin, e, più in generale, tra le persone che vivono sotto regimi illiberali.
Il film, integralmente girato in un teatro, rende anche grazie alla location unitaria il senso di prigionia nel quale furono costretti a vivere la vedova e gli orfani di Matteotti.
La sceneggiatura, anch’essa firmata da Vittorio Pavoncello, presenta molti momenti lirici, e ci ha molto colpiti la domanda posta da una donna ucraina riferendosi al consenso di cui gode una dittatura: “Come si può essere felici di avere un cancro?”
